Упрощенная HTML-версия
63
верхній частині великих соромітних губ закінчується кругла зв’язка матки і розміщу
ється облітерований піхвовий відросток очеревини
, processus vaginalis peritonei
(ка
нал Нука). В цьому каналі можуть утворюватися кісти вульви.
До періоду статевого дозрівання зовнішня поверхня великих соромітних губ не
відрізняється від оточуючої шкіри. Протягом пубертатного періоду великі соромітні
губи зовні вкриваються волоссям. У дітей та жінок, які не народжували, великі
соромітні губи зазвичай знаходяться у замкненій позиції і повністю закривають со
ромітну щілину; внутрішня поверхня їх гладка, стоншена і нагадує слизову оболон
ку. Після пологів великі соромітні губи повністю не змикаються, внутрішня їх по
верхня стає більш подібною до шкіри (хоча не вкривається волоссям), що більш
помітно у жінок, які мали багато пологів. Після менопаузи великі соромітні губи
підлягають атрофії, секреція залоз зменшується.
Малі соромітні губи
(labia minora pudendi, s. nymphae)
— дві маленькі, тонкі, чер
вонуваті складки шкіри, які розміщуються медіально від великих соромітних губ і
затуляють вхід до піхви і зовнішній отвір сечівника. Малі соромітні губи дуже варію
ють за формою та розміром. У жінок, які не народжували, вони звичайно прикриті
великими соромітними губами, а у тих, що мали багато пологів, — виступають за
межі великих соромітних губ. Малі соромітні губи вкриті багатошаровим плоским
епітелієм, не містять волосяних фолікулів, але мають численні сальні залози і кілька
потових залоз. Сальні залози збільшуються в пубертатному періоді й атрофуються
після менопаузи. У товщі малих соромітних губ міститься сполучна тканина з чис
ленними судинами і деякою кількістю м’язових волокон, як у типових еректильних
структурах. Наявність численних нервових закінчень у малих соромітних губах
сприяє їх надзвичайній чутливості. Зверху малі соромітні губи сходяться (передня
вуздечка соромітних губ) і кожна з них розділяється на дві менші складочки, лате
ральна частина яких утворює крайню плоть клітора, а медіальна — вуздечку клітора.
У нижній частині малі соромітні губи поступово стоншуються і утворюють задню
вуздечку соромітних губ, що помітна у жінок, які не народжували. У жінок, котрі
мали пологи, малі соромітні губи внизу поступово зливаються з внутрішньою поверх
нею великих соромітних губ.
Клітор
— маленький, циліндричний орган довжиною зазвичай не більше 2 см,
який розміщується у верхній частині присінка піхви між верхніми кінцями малих
соромітних губ. Клітор складається з голівки, тіла і двох ніжок і є гомологічним
чоловічому статевому члену. Довгі, вузькі ніжки клітора беруть початок від нижньої
поверхні сідничо лобкових гілок і з’єднуються під серединою лобкової дуги, утво
рюючи тіло клітора. Останнє містить два печеристі тіла, в стінці яких проходять
гладкі м’язові волокна. Голівка клітора звичайно не перевищує 0,5 см у діаметрі або
1/3 довжини клітора. Вона утворена веретеноподібними клітинами і вкрита багато
шаровим плоским епітелієм, який містить численні чутливі нервові закінчення. При
ерекції клітора його судини сполучаються з цибулинами присінка
(bulbi vestibuli)
—
печеристою тканиною, яка локалізується по обидва боки піхви, між шкірою і цибули
но губчастим м’язом
(m. bulbospongiosus).
Клітор є головною ерогенною зоною жінки.
Присінок піхви (vestibulum vaginae)
— простір мигдалеподібної форми між кліто
ром зверху і задньою вуздечкою малих соромітних губ знизу, латерально обмежений
малими соромітними губами. Присінок піхви є структурою, аналогічною ембріо
нальному урогенітальному синусу. В присінок піхви відкриваються 6 отворів: сечів
ника, піхви, проток бартолінових (великих присінкових) та, нерідко, скенових (ма
лих присінкових, парауретральних) залоз. Задня частина присінка піхви між входом
у піхву та задньою вуздечкою соромітних губ утворює човноподібну ямку
,
або ямку
присінка піхви
(fossa navicularis s. fossa vestibulis vaginae)
, що зазвичай помітна у
жінок, які не народжували.
Розділ 3. Репродуктивна анатомія