Упрощенная HTML-версия
РОЗДІЛ 8. ВЕДЕННЯ ВАГІТНИХ З ПАТОЛОГІЧНИМИ СТАНАМИ
161
оскільки дозволяє уникнути підвищення АТ у відповідь на інтубацію, а також дає можливість
уникнути складнощів при інтубації, пов’язаних із набряком гортані.
Післяпологовий період
1.
У післяпологовому періоді слід ретельно контролювати рівень АТ, особливо з третього по
шостий день, коли можливі різкі стрибки АТ. (III-B)
2.
У жінок з тяжкою прееклампсією антигіпертензивна терапія повинна продовжуватися в
післяпологовому періоді (II-2 I)
3.
У жінок з тяжкою гіпертензією після пологів слід підтримувати такі рівні АТ: систолічний <
160 мм рт. ст., і діастолічний < 110 мм рт. ст. (II-2B)
4.
Антигіпертензивна терапія повинна продовжуватися в післяпологовому періоді у жінок з
нетяжкою прееклампсією, але які мають супутні захворювання. (III-I)
5.
Препарати, рекомендовані для зниження АТ у жінок, що годують грудьми, включають:
ніфедипін (ретардні форми з високою дозою препарату: 20-60 мг), лабеталол, метилдопа,
каптоприл і еналаприл. (III-B)
6.
Профілактика тромбоемболічних ускладнень у післяпологовому періоді рекомендується
жінкам із прееклампсією, які перебували на постільному режимі протягом ≥ 4 днів до
пологів, а також у жінок після кесаревого розтину. (III-I)
7.
Низькомолекулярні гепарини не слід призначати після пологів протягом, принаймні, двох
годин після видалення епідурального катетера (III-B)
На 3-6 день післяпологового періоду відбувається мобілізація екстрацелюлярної рідини
(набряки) і повернення її в судинне русло. Внаслідок цього в зазначені дні можливі стрибки
артеріального тиску. Крім того, в перші дні післяпологового періоду може посилитися протеїнурія,
особливо за наявності тяжкої прееклампсії
1,60
. Тому ретельний моніторинг стану жінки і
лабораторний контроль функцій нирок, печінки, а також коагуляційні тести, є надзвичайно
важливими.
На сьогоднішній день немає єдиної думки щодо того, який антигіпертензивний препарат є
оптимальним у післяпологовому періоді. У керівництві Канадського товариства акушерів-
гінекологів рекомендують використовувати той препарат, з яким лікар найбільш всього
ознайомлений і впевнено застосовує в клінічній практиці.