Упрощенная HTML-версия
8
РОЗДІЛ 1
ВСТУП ДО ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ
Вагітність є одним з найважливіших періодів в житті жінки, сім'ї та суспільства. Тому в
системах надання медико-санітарної допомоги більшості країн антенатальній допомозі
приділяється особлива увага. Метою допологової допомоги є запобігання проблемам,
пов'язаним зі здоров'ям як немовляти, так і матері, а також забезпечення здорового початку
життя кожній новонародженій дитині.
Кожна вагітна має право на найкращий догляд, який базується на обґрунтованих доказах,
співчутті та повазі до природного процесу вагітності і народження дитини. Тому втручання під час
вагітності потребують ретельної оцінки. Основні принципи догляду за вагітною зводяться до того,
щоб за відсутності переконливих доказів користі таких втручань для матері і/або дитини не
порушити природний процес вагітності. Втpучатися у цей процес доцільно лише у тих випадках,
коли позитивні наслідки втручань перевершують їхні відомі або передбачувані негативні ефекти.
Очевидно, що оцінка лікувально-діагностичних втручань лише на основі клінічного підходу, знань
фізіології і патогенезу хвороби може ввести в оману як лікарів так, і пацієнтів. Вирішити цю
проблему можна шляхом переорієнтації клінічної практики на науковообґрунтовану
практику/доказову медицину, що ґрунтується на принципах клінічної епідеміології.
Нині впровадження принципів доказової медицини (ДМ) в діяльність закладів охорони
здоров′я як нового світогляду клінічної медицини набуло державного значення. Витоки
виникнення ДМ сягають ще середини минулого століття, коли на рубежі 80-90-х років в
англомовній медицині була сформована нова область знань – клінічна епідеміологія. Найбільшу
популярність здобули роботи вчених Університету Мак-Мастера (Онтаріо, Канада) D.Sackett,
B.Haynes та інших, які вперше спробували розглянути клінічну медицину з позицій суворих
наукових принципів.
Доказова медицина є розділом медицини, заснованим на доказах, який припускає пошук,
порівняння, узагальнення і поширення отриманих доказів для використання в інтересах
пацієнтів. (Evidence Based Medicine Working Group, 1993). ДМ – це новий підхід до надання
медичної допомоги з використанням двох фундаментальних принципів.
По-перше, при виборі методу втручання лікар обов’язково повинен враховувати такі фактори
як співвідношення користі та ризику, зручність методу для пацієнта, витрати на обстеження та
лікування, пріоритети його життєвих цінностей.
По-друге, при прийнятті клінічного рішення необхідно враховувати дані достовірних клінічних
досліджень.
Основна мета впровадження принципів доказової медицини в практику охорони здоров'я
- оптимізація якості надання медичної допомоги з точки зору безпеки, ефективності, вартості
та інших значущих чинників. Згідно з принципами доказової медицини, прийняття рішення, що
стосуються надання медичної допомоги, має ґрунтуватись на найбільш актуальній, достовірній та
важливій науковій інформації. Це рішення повинно прийматись пацієнтом, виходячи з
інформації, яка надана йому лікарем на основі знань, якими він володіє, з урахуванням наявних
ресурсів.
Ідея доказової медицини була з ентузіазмом сприйнята передовими медиками всього світу. І
нині, згідно з сучасними стандартами розвинених країн, жоден новий метод лікування,
профілактики або діагностики не може бути визнаний і впроваджений без обов’язкової ретельної
перевірки в ході надійних контрольованих клінічних досліджень. Ці наукові принципи значно
вплинули на стиль медичної практики і світогляд лікарів, їх можуть застосовувати у своїй
повсякденній діяльності практично усі медичні працівники.
Спеціаліст, який не користується в своїй діяльності наявними доказовими даними, втрачає
серйозні можливості допомогти пацієнту та навіть ризикує завдати шкоди його здоров’ю. У кожній
країні надання науково обґрунтованої медичної допомоги вважається важливою складовою