Упрощенная HTML-версия
Розділ 7
Мал. 82.
Гонорея:
а
— гонококи (мозок);
б
— шля
хи поширення гонорейної інфек
ції
ендоцервіцит, бартолініт, вульвовагініт) і верхніх відділів статевих ор
ганів, тобто висхідну гонорею (ендометрит, сальпінгіт, пельвіоперитоніт)
(мал. 82, б).
Виділяють
свіжу
гонорейну інфекцію з гострим, підгострим і торпід-
ним перебігом, що триває не більше ніж 2 міс., і
хронічну,
тривалість якої
становить понад 2 міс.
Гонорейний уретрит
проявляється неприємними відчуттями у ді
лянці сечівника, болем і печінням при сечовипусканні, частими позивами
до сечовипускання. Спостерігають набряк і гіперемію зовнішнього вічка
сечівника, гнійні або слизисто-гнійні виділення з нього. Для встановлення
діагнозу досліджують уміст сечівника. Окрім бактеріоскопічного викону
ють і бактеріологічне дослідження.
Гонорейний бартолініт
виникає внаслідок ураження гонококами ве
ликої залози присінка піхви. Відзначають набряк і гіперемію зовнішнього
вічка вивідної протоки цієї залози. При закупорюванні протоки формуєть
ся псевдоабсцес великої залози присінка піхви. Діагноз ставлять після до
слідження секрету, що виділився внаслідок натискання на залозу.
Гонорейний ендоцервіцит
діагностують у 80 % хворих зі свіжою го
нореєю, він часто поєднується з гонорейним уретритом. Запальний про
цес розвивається в слизовій оболонці каналу шийки матки. Клінічні про
яви хронічного ендоцервіциту досить неспецифічні. Навколо зовнішнього
вічка виявляють яскраво-червоний віночок, слизисто-гнійні виділення з
каналу шийки матки. Гонококи виявляють методом бактеріоскопічного та
бактеріологічного дослідження секрету з каналу шийки матки.
144