Упрощенная HTML-версия
65
Бартолінові залози, або великі присінкові залози
(glandulae vestibulares majore),
—
парні маленькі складні структури діаметром від 0,5 до 1 см, що розміщуються внизу
присінка з обох боків входу в піхву і є аналогами куперівських залоз у чоловіків.
Вони розміщуються під м’язами, що оточують вхід у піхву й інколи частково при
криті цибулинами присінка. Протоки бартолінових залоз мають довжину 1,5–2 см і
відкриваються в присінок піхви зовні від латерального краю входу в піхву, між
дівочою перетинкою і малими соромітними губами. Під час сексуального збудження
бартолінові залози виділяють слизовий секрет. Закриття протоки залози інфікуван
ня у разі (гонококами або іншими бактеріями) може призвести до розвитку абсцесу
бартолінової залози.
Зовнішній отвір сечівника
(urethra)
розміщується посередині присінка піхви, на
2 см нижче від клітора на дещо піднятій поверхні (сосочкоподібному підвищенні),
звичайно має вигляд перевернутої літери V і може розтягуватися до 4–5 мм у діа
метрі. Довжина сечівника у жінок дорівнює 3,5–5 см. Нижні 2/3 сечівника розміщу
ються безпосередньо над передньою стінкою піхви і вкриті перехідним епітелієм,
дистальна 1/3 — багатошаровим плоским епітелієм. Під зовнішнім отвором сечівни
ка розміщуються отвори
малих присінкових (скенових, парауретральних) залоз
(glandulae vestibulares minore)
, які є аналогами чоловічої передміхурової залози
(prostata)
. Інколи їх протоки (діаметром близько 0,5 мм) відкриваються в задній
стінці сечівника, всередині його отвору.
Цибулини присінка.
Під слизовою оболонкою присінка піхви з кожного боку роз
міщуються цибулини присінка, які мають мигдалеподібну форму довжиною 3–4 см,
шириною 1–2 см, і товщиною 0,5–1 см і містять численні венозні сплетення. Ці
структури знаходяться в безпосередній близькості до сідничо лобкових гілок і част
ково вкриті сідничо печеристими м’язами, а також м’язами, які стискають вхід до
піхви. Нижній край цибулин присінка звичайно локалізується посередині входу до
піхви, а верхній край досягає клітора. Ембріологічно цибулини присінка відносять
до аналогів спонгіозних тіл статевого члена. У дітей ці структури звичайно заходять
за лобкову дугу, і тільки їх задній кінець частково оточує піхву. Але у разі травми
розрив цих венозних структур може призвести до сильної зовнішньої кровотечі або
утворення гематоми вульви.
Вхід до піхви
дуже варіює за розміром і формою. У жінок, які не мали статевих
зносин
(virgo intacta),
вхід до піхви оточений малими соромітними губами і майже
повністю прикритий дівочою перетинкою.
Дівоча перетинка (hymen)
— тонка, васкуляризована оболонка, яка відділяє піхву
від її присінка. Існують значні варіації форм, товщини дівочої перетинки, а також
форм її отвору: кільцеподібна, перетинчаста, решітчаста тощо (рис. 3.1,
ІІ
). Зазвичай
отвір дівочої перетинки у жінок, які не мали статевих зносин, може пропускати 1,
або, рідше, 2 пальці. Неперфорована дівоча перетинка є рідкісною аномалією і при
зводить до затримки менструальної крові, утворення гематокольпосу, гематометри,
криптоменореї. Дівоча перетинка утворена еластичною і колагеновою сполучною
тканиною з невеликою кількістю нервових волокон, не містить залозистих та м’язо
вих елементів і вкрита багатошаровим плоским епітелієм.
У новонароджених дівоча перетинка є дуже васкуляризованою; у вагітних епіте
лій її стовщується і містить багато глікогену; після менопаузи її епітелій стає тон
ким. Під час першого статевого акту дівоча перетинка зазвичай розривається в задній
своїй частині, що не завжди супроводжується кров’яними виділеннями, хоча інколи
може розвиватися профузна кровотеча. Інколи дівоча перетинка є ригідною і в разі
неможливості статевого акту потребує її розтину (хірургічна дефлорація). Після по
логів залишаються лише її рештки — сосочки дівочої перетинки
(carunculae myr?
tiformes s. hymenales)
.
Розділ 3. Репродуктивна анатомія