Стр. 67 - English for Medical Student

Упрощенная HTML-версия

66
Акушерство і гінекологія. Том 1
Зміни дівочої перетинки можуть мати не лише медичне, а й юридичне значення
при вирішенні деяких проблем судової медицини (сексуальне насильство, наявність
пологів тощо).
Кровопостачання вульви здійснюється численними гілками внутрішньої (від внут
рішньої клубової артерії) та зовнішньої (від стегнової артерії) соромітних артерій,
нижніми прямокишковими артеріями. Вени супроводжують однойменні артерії.
Іннервація вульви здійснюється клубово пахвинними, соромітними, стегновими
шкірними і прямокишковими нервами.
Ділянку між задньою вуздечкою соромітних губ і зовнішнім отвором відхідника
називають гінекологічною (передньою) промежиною.
Клінічні кореляції.
Шкіра вульви може бути уражена місцевими і загальними шкір
ними захворюваннями. У вологій ділянці вульви нерідко виникають попрілості, у
жінок з ожирінням ця зона є особливо сприйнятливою до хронічної інфекції. Шкіра
вульви у жінок у постменопаузі є чутливою до місцевого призначення кортикосте
роїдів і тестостерону і нечутливою до естрогенів. Найчастішою кістозною структу
рою вульви є кіста бартолінової залози, яка стає болючою при розвитку абсцесу.
Хронічні інфекції парауретральних залоз можуть призвести до утворення диверти
кулів сечівника, які мають клінічну симптоматику, подібну до інших інфекцій нижніх
сечових шляхів: часте, нестримне і болюче сечовипускання (дизурія).
Травма вульви може призводити до утворення значної гематоми або профузної
зовнішньої кровотечі, що пов’язано з багатою васкуляризацією і відсутністю кла
панів у венах цієї ділянки. З іншого боку, посилена васкуляризація вульви сприяє
швидкому загоєнню ран. Тому ранова інфекція в ділянці епізіотомії або при аку
шерських травмах вульви розвивається рідко.
Внутрішні жіночі статеві органи
Внутрішні жіночі статеві органи локалізуються у порожнині таза і включають
піхву, шийку та тіло матки, маткові (фаллопієві) труби, або яйцепроводи, яєчники
та оточуючі їх підтримуючі тазові структури (рис. 3.2).
Піхва
Піхва
(vagina, colpos — грец.)
— трубчаста, м’язово сполучнотканинна структура
між вульвою та маткою, яка розміщується між сечівником та сечовим міхуром спе
реду та прямою кишкою ззаду. Довжина піхви становить 6–8 см уздовж передньої
стінки і 7–10 см уздовж задньої. Піхва має багато функцій: вона є екскреторним
каналом матки (виділення маткового секрету і менструальної крові); жіночим копу
лятивним органом і частиною пологового каналу. Верхня частина піхви походить з
мюллерових проток, нижня — з урогенітального синуса. Спереду піхва відділяється
від сечового міхура і сечівника за допомогою сполучної тканини — міхурово піхво
вої (везиковагінальної), а ззаду від прямої кишки — прямокишково піхвової (ректо
вагінальної) перегородки. Зазвичай верхня чверть піхви відділена від прямої кишки
куполоподібною кишенею очеревини — прямокишково матковою (дугласовою) за
глибиною
(“cul?de?sac”)
. Звичайно передня і задня стінки піхви прилягають одна до
одної із залишенням лише невеликого простору між її латеральними краями таким
чином, що на поперечному розтині піхва має Н подібну форму (рис. 3.3). Під час
пологів піхва значно розтягується.
Верхній кінець піхви охоплює шийку матки і утворює переднє, заднє і два боко
вих склепіння піхви. Заднє склепіння є більшим, ніж переднє, бокові займають про
міжне положення за розмірами. Клінічне значення склепінь піхви полягає у можли