Упрощенная HTML-версия
Сифіліс (syphilis). У наш час у вагітних сифіліс спостерігається рідко. Збудником
інфекції є бліда трепонема. За даними літератури, у 10—15 % хворих на сифіліс ва
гітних спостерігається викидень, у 45—50 % — мертвонародження, у 20—ЗО % ви
падків народжуються діти з ознаками природженого сифілісу. Плід інфікується на
5-му місяці вагітності, тому кожна вагітна повинна обстежитись на сифіліс двічі —
у першу і другу половину вагітності. Це зумовлено тим, що одноразове обстеження
в першу половину вагітності може припасти на прихований період захворювання,
коли у 50 % хворих на сифіліс специфічна реакція негативна.
Діагностика сифілісу має бути своєчасною. Передусім слід звернути увагу на
анамнез. Пізні викидні, передчасні пологи, мертвонароджуваність, мацерація плода,
велика маса посліду по відношенню до маси тіла плода — непрямі ознаки сифілісу.
Остаточно діагноз сифілісу встановлюють на підставі результатів реакції Вассер
мана та осадових реакцій.
Лікування з приводу сифілісу призначає венеролог, який повинен враховувати
можливість негативного впливу препаратів на ембріон і плід (антибіотики, препа
рати миш’яка, вісмуту та ін.).
Урогенітальнийхламідіоз спричинюється хламідіями (Chlamydia). Інфекція ура
жує клітину і розташовується внутрішньоклітинно, через що хвороба важко підда
ється лікуванню. Інфекція дуже поширена (12—60 %) і часто поєднується з гоно
реєю, трихомонозом. Збудники передаються переважно статевим шляхом, але мож
ливе й побутове зараження. При безладних статевих зв’язках частота хламідіозу
збільшується у 26 разів.
Клінічно у жінок інфекція проявляється у вигляді бартолініту, цервіциту, уре
триту, метроендометриту, запалення маткових труб, яєчників і жіночої безплідності,
у чоловіків — простатиту, епідидиміту, орхіту, чоловічої безплідності.
У хворих на хламідіоз вагітних спостерігаються хоріонамніоніт, плацентит,
викидні, передчасні пологи, мертвонароджуваність, сепсис. У післяпологовий пе
ріод — метроендометрит, пельвіоперитоніт.
Новонароджені заражаються під час пологів. Хламідіоз у дітей проявляється у
вигляді кон’юнктивіту (33—50 %), респіраторного хламідіозу, пневмонії.
Для встановлення діагнозу захворювання досліджують зіскоб із каналу шийки
матки. Наявність цитоплазматичних включень свідчить про хворобу. Дослідження
проводять за допомогою люмінесцентного мікроскопа.
Лікування хламідіозу досить складне. Часто виникають рецидиви. Лікувати треба
подружню пару (жінку й чоловіка). При цьому забороняються статеві зносини (на
крайній випадок треба користуватись презервативом), вживання алкоголю, гострих
страв тощо.
Лікування повинно бути як місцевим, так і загальним. Канал шийки матки та
сечівник обробляють 1 % розчином срібла нітрату, бриліантовим зеленим, проводять
вранці і ввечері спринцювання розчином натрію хлориду (1,5—2 столові ложки на
1 л перевареної води), чергуючи через добу зі спринцюванням розчином натрію
гідрокарбонату (2 чайні ложки на 1 л перевареної води). На ніч у піхву вводять 1 таб
летку клотримазолу, або тетрацикліну (у вигляді тампонів), або 2 таблетки метро-
нідазолу, або кульки із осарсолу, ністатин, леворин протягом 2 тиж.
Всередину призначають антибіотики, до яких хламідії чутливі: тетрациклін,
окситетрацикліну дигідрат (по 0,5 г 4 рази на добу, протягом 7—14 діб); із напів
синтетичних — метацикліну гідрохлорид (по 0,3 г 4 рази на добу, 7—10 діб), докси-
цикліну гідрохлорид (по 0,1 г 2 рази на добу, 7—14 діб).
244