Упрощенная HTML-версия
Для профілактики дисбактеріозу вводять ністатин, леворин та вітамінні препа
рати. Антибіотики комбінують із сульфаніламідними препаратами (сульфален, бакт-
рим). Бажано через 2 тиж після лікування курс повторити і провести лабораторний
контроль.
Вагітним і матерям-годувальницям призначають антибіотики-макроліди, зокрема
еритроміцин (по 0,5 г 4 рази на добу протягом 21 доби; дітям — по 0,12 г на 1 кг маси
тіла на добу протягом 10 діб).
Можна призначити вагітним і породіллям внутрішньовенно еритроміцину фосфат
(по 0,2 г 2—3 рази на добу протягом 7—10 діб), під прикриттям ністатину або лево-
рину (по 500 000 ОД 3 рази на добу).
Слід підкреслити, що антибіотики пеніцилінового ряду, антибіотики-аміногліко-
зиди (канаміцин, гентаміцину сульфат), а також стрептоміцину сульфат не завжди
дають бажаний ефект, оскільки хламідії перетворюються в L-форми і захворювання
рецидивує, а згодом переходить у хронічну стадію. Тому доцільно призначати 2—
З курси антибіотиків-макролідів і паралельно проводити місцеве лікування.
Переривання вагітності при хламідіозі не бажане, позаяк після аборту запальний
процес загострюється, утворюються спайки і жінка стає безплідною. Після пологів
лікування проводять за звичайною схемою.
МАЛЯРІЯ І ВАГІТНІСТЬ
Малярія (malaria) несприятливо позначається на закінченні вагітності й пологів,
здоров’ї як вагітної, так і дитини. Збудник малярії (малярійний Plasmodium) по
трапляє у кров при укусі малярійного комара. Він не тільки руйнує еритроцити, а й
проникає через плаценту, змінює її структуру і порушує функцію. Тому частими
ускладненнями малярії у вагітних є анемія, гестоз, недоношування плода, мертво
народжуваність і рання дитяча смертність. Зараження плода малярією можливе у
7,7 % випадків.
Діагноз малярії встановлюють на підставі даних клініки і виявлення збудника
малярії у мазках крові.
Лікують малярію протималярійними препаратами (хінін, бігумаль, хіноцид). Але
ці препарати у ранні строки вагітності негативно (тератогенно) впливають на ембріон
(до 9 тиж вагітності) і плід (з 10-го тижня).
СИНДРОМ НАБУТОГО ІМУНОДЕФІЦИТУ І ВАГІТНІСТЬ
СНІД — одна із найважливіших і трагічних проблем, яка виникла наприкінці
XX сторіччя. За даними М. Адлера (1991), зареєстровано понад 250000 хворих
на СНІД. Половина із них уже померли, і багато мільйонів інфіковано збудником
цієї недуги — вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Відкрито збудник у 1983 р.
Вірус СНІДу належить до ретровірусів, тобто вірусів, геном яких вміщується у ге
ном людини (мал. 159).
Багато вірусоносіїв навіть не підозрюють, що вони інфіковані. Інкубаційний
період триває 5 років і більше. Вважають, що 35 % вірусоносіїв захворюють на
СНІД.
ВІЛ можна виділити із сім’яної рідини, секрету шийки матки, плазми крові,
245