Упрощенная HTML-версия
20
Мовчання в деяких випадках виражає опір пацієнта процесу консультування. Тоді воно
стає маніпуляцією стосовно консультанта. Пацієнт веде гру: можу сидіти як камінь і
подивлюся, чи вдасться йому (консультанту) зрушити мене.
Іноді паузи мовчання виникають, коли бесіда протікає на поверхневому рівні та уникається
обговорення найбільш важливих і значущих питань. Проте така ситуація збільшує
тривожність пацієнта.
Мовчання іноді може бути глибоким узагальненням без слів. Тоді воно є більш
усвідомленим і красномовним, ніж слова. Консультант повинен дозволити пацієнту бути в
консультативному контакті таким, яким йому хочеться, в тому числі і мовчати. Відносно
пауз мовчання іноді виникає питання: чи має консультант сам переривати паузи
мовчання? Поширена думка про те, що
консультант повинен переривати порожнє
мовчання і не поспішати переривати продуктивне мовчання.
Коли пацієнт замовкає і
мовчання триває довго, доречне зауваження консультанта: „Ви, здається, задумалися. Не
хотіли б поділитися тим, що зараз почуваєте?" або „Що важливе для себе Ви чуєте в цьому
мовчанні?" Водночас не варто забувати, що пацієнт сам відповідає за припинення
мовчання.
Надання інформації
Завдання консультування досягаються за допомогою надання пацієнту інформації:
консультант висловлює свою думку, відповідає на запитання пацієнта та інформує його про різні
аспекти обговорюваних проблем. Інформація, як правило, пов'язана з процесом консультування,
поведінкою консультанта або умовами консультування.
Надання інформації в консультуванні дуже важливе.
Надаючи інформацію, консультант не повинен забувати, що пацієнти часом ставлять питання
з тим, щоб усунутись від обговорення своєї проблеми і дослідження їхньої особистості. У дійсності
важко відрізнити запитання, що вказують на занепокоєність пацієнта, від прагнення пацієнта
маніпулювати консультантом за допомогою запитань.
Інтерпретація
Суть інтерпретації в тому, щоб незрозуміле зробити зрозумілим.
Інтерпретування має проводитися з урахуванням стадії консультативного процесу. Ця техніка
малопридатна на початку консультування, коли передбачається досягнення довірливих стосунків
із пацієнтами, але пізніше вона дуже корисна для розкриття психодинаміки проблем.
Ефективність інтерпретування значною мірою залежить від його глибини і часу проведення.
Інтерпретація, як правило, не має бути надто глибокою. Вона має бути пов'язана з тим, що
пацієнт уже знає. Дієвість інтерпретації визначається своєчасністю і готовністю пацієнта її
прийняти. Якою б мудрою й точною не була інтерпретація, якщо вона подана
в
неслушний час,
то ефект буде недостатнім, оскільки пацієнт не зможе зрозуміти пояснень консультанта.
Ефективність інтерпретації залежить і від особистості пацієнта. Пацієнти, які мають високий
рівень освіти, більш чутливі до інтерпретацій і, навіть коли не погоджуються з консультантом,
беруть їх до уваги.
Консультант зобов'язаний уміти розуміти реакцію пацієнта на суть інтерпретацій. Емоційна
байдужість пацієнта має змусити консультанта подумати про відповідність інтерпретації
реальному стану речей. Проте якщо пацієнт відреагував вороже і одразу відкинув інтерпретацію
як неправдоподібну, є підстава припускати, що інтерпретація торкнулася суті проблеми.
Конфронтація
Кожен консультант час від часу змушений з терапевтичною метою вступати в конфронтацію з
клієнтами. G. Egan визначає конфронтацію як реакцію консультанта, що суперечить поведінці
клієнта. Частіше за все протистояння буває спрямоване на двоїсту поведінку клієнта: уникнення,
"гра", хитрощі, вибачення, "кидання пороху в очі", тобто на усе те, що заважає клієнту побачити і
вирішувати свої щоденні проблеми. Конфронтацією клієнту показують способи психологічного
захисту, що пригнічують і обмежують становлення особистості, але використовуються для
пристосування до життєвих ситуацій. У центрі конфронтації зазвичай опиняється стиль