Упрощенная HTML-версия
240
Основні механізми продукції та виділення молока
З метою забезпечення нормального лактопоеза (лат.
Lactopoesis
– процес підтримки лактації
після того, як вона почалась) в організмі вагітної жінки відбуваються різноманітні процеси в
тканині молочної залози. Це проявляється зміною співвідношення епітеліальних,
сполучнотканинних та жирових компонентів в молочній залозі: зменшується частка жирової
тканини, відбувається набряк та зменшення щільності сполучної тканини, посилюється
васкуляризація та виникає гіпертрофія альвеол та проток. Ці зміни відбуваються під дією
гормонів.
Процес лактопоеза підтримується годуванням грудьми за допомогою нейрогормональних
рефлексів завдяки смоктанню. Рефлекторна дуга починається в чутливих рецепторах сосків та
ареол. Звідти по нейронам спинного мозку сигнал надходить до гіпоталамуса, в якому
запускається продукція окситоцина, інших октапептидів, а також позагіпофізарних гормонів та
гормонів аденогіпофіза, які підтримують лактацію.
У дорослих нелактуючих жінок відзначається мала кількість секреторної тканини молочних
залоз. Однак під час вагітності під дією гормонів (естрогени, прогестерон, пролактин тощо)
секреторна тканина розростається, протоки розгалужуються, гіпертрофуються альвеоли, стінки
яких складаються із секреторних епітеліальних клітин – лактоцитів – та шару міоепітеліальних
клітин. У другій половині вагітності лактоцити розпочинають продукувати молозиво. Після
народження плаценти в організмі породіллі розпочинаються процеси, завдяки яким через
декілька десятків годин після пологів на зміну молозиву приходить молоко.
Грудне молоко виробляється лактоцитами під дією пролактина – гормона аденогіпофіза.
Рівень пролактина зростає після кожного годування грудьми, таким чином стимулюючи
продукцію молока для наступного годування.
Продукція молока, окрім пролактина, контролюється за принципом зворотнього зв’язку через
речовину, яку назвали фактором, інгібуючим лактацію (FIL) або “інгібітором”. FIL являє собою
поліпептид, який міститься в материнському молоці та пригнічує продукцію молока. Чим довше
молоко не видаляється з молочної залози, тим сильніший ефект інгібітора, і тим повільніше
виробляється нове молоко. У процесі годування або зціджування інгібітор разом з молоком
видаляється з грудей, тому швидкість продукції молока зростає. Цей механізм захищає груди від
переповнення та дає змогу дитині регулювати кількість молока у матері: якщо дитина потребує
більше молока, вона смокче частіше та довше, молоко з інгібітором постійно виділяється, а
швидкість продукції молока залишається високою, тому дитина за добу отримує більше молока.
Виділяється молоко з альвеол завдяки дії окситоцина: смоктання дитини призводить до
рефлекторного виділення окситоцина гіпофізом та підвищення рівня цього гормону в крові
матері. Окситоцин викликає скорочення міоепітеліальних клітин, які витискають молоко в
протоки. У цей же час діаметр протоків збільшується приблизно вдвічі. Молоко починає витікати у
напрямку до соска, одночасно смоктання дитини уповільнюється (приблизно один смоктальний
рух за секунду) і стає глибоким, так що можна почути, як дитина ковтає молоко. Окситоциновий
рефлекс може спрацьовувати декілька разів під час годування. Нерідко у матерів окситоциновий
рефлекс відображається у вигляді поколювань, розпирань у грудях (так звані припливи),
відзначається спрага, матір може спостерігати, як молоко капає з грудей.
Початку лактації та подальшому адекватному лактопоезу сприяє низка факторів:
раннє прикладання новонародженого до грудей (протягом першої години після пологів та
перших 6 годин після операції кесаревого розтину);
ранній контакт “шкіра-до-шкіри”;
спільне перебування матері та членів родини з дитиною;
відмова або обмежене застосування знеболювальних або седативних препаратів в
процесі пологів;
прикладання до грудей кожного разу, коли дитина цього вимагає;
допомога матерям, діти яких потребують особливого догляду;
проведення курсів допологової підготовки (з питань грудного вигодовування) під час
вагітності;
участь членів родини у догляді за дитиною;