52
До ймовірних ознак вагітності належать імунологічні реакції на вагітність, які базуються на
визначенні в сечі чи в плазмі крові хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ), який виділяється з
7-8 дня після запліднення трофобластом, потім хоріоном і плацентою, тому лабораторна
діагностика можлива після цього строку. Для дослідження треба брати ранкову сечу, в якій
спостерігається найбільша концентрація гормону, оскільки метод має поріг чутливості.
Визначення ХГЛ в плазмі є більш достовірним.
В сучасному акушерстві термін вагітності визначається від першого дня останнього
нормального менструального циклу. Термін вагітності визначається у повних днях чи повних
тижнях (наприклад, період між 280-ю і 286-ю добою від першого дня останнього нормального
менструального циклу відповідає 40 тижням вагітності).
Перший день останнього нормального менструального циклу необхідно оцінювати як день 0,
а не день 1. Дні 0-6 відповідно складають «повний нульовий місячний тиждень», дні 7-13 –
«повний перший тиждень». Якщо дата останньої нормальної менструації не відома, термін
вагітності необхідно визначати на основі найбільш надійних клінічних ознак: день запліднення,
дані ультразвукового обстеження в терміні 12-14 тижнів. Така ознака, як перше ворушіння
плода, не є інформативною.
Зовнішнє акушерське дослідження
проводиться з метою з’ясування висоти стояння матки,
розташування плода в порожнині матки, вислуховування серцебиття плода з 20 тижнів вагітності.
Нижче перераховані прийоми зовнішнього акушерського обстеження (прийоми Леопольда). При
проведенні зовнішнього акушерського обстеження жінка знаходиться в лежачому положенні на
кушетці, ноги трохи зігнуті в кульшових суглобах.
Перший прийом.
Мета – визначення висоти стояння дна матки та частини плода, яка
знаходиться в дні матки. Для цього лікар стає праворуч від вагітної, обличчям до неї, долоні обох
рук кладе на дно матки, визначає висоту її стояння над лоном та частину плода, розташовану в
дні матки. Положення плода – відношення поздовжньої осі плода до поздовжньої осі матки.
Розрізняють такі положення плода: поздовжнє - поздовжня вісь плода і поздовжня вісь матки
збігаються; поперечне - поздовжня вісь плода перетинає поздовжню вісь матки під прямим
кутом; косе - поздовжня вісь плода перетинає поздовжню вісь матки під гострим кутом.
Другий прийом.
Мета – визначення позиції і виду позиції плода. Обидві долоні
переміщують з дна матки і почергово, то правою, то лівою рукою, пальпують частини плода,
звернені до бічних стінок матки. При цьому знаходять спинку плода, дрібні частини. Позиція
плода - відношення спинки плода до правої і лівої стінок матки. Розрізняють дві позиції: перша -
спинка плода повернена ліворуч; друга - спинка плода повернена праворуч. При поперечному і
косому положенні плода позиція визначається за місцезнаходженням голівки: голівка зліва від
середньої лінії живота матері – перша позиція, справа - друга позиція. Вид позиції - відношення
спинки плода до передньої або задньої стінки матки. Розрізняють два види: передній - спинка
плода повернена до переду; задній - спинка плода повернена до заду.
Третій прийом.
Мета - визначити характер передлеглої частини плода (передлежання -
відношення великої частини плода (голівки або таза) до входу в малий таз). Розрізняють головне і
тазове передлежання. Як передлегла частина визначається та частина плода, що знаходиться
ближче до входу в малий таз і першою проходить через пологові шляхи. При зігнутій голівці плода
найнижче розташованою її частиною є потилиця. Таке передлежання називається потиличним і
трапляється найчастіше. Однією рукою, зазвичай правою, що лежить трохи вище від лобка,
охоплюють передлеглу частину плода, після чого обережно роблять рухи цією рукою вправо і
вліво. При головному передлежанні визначається щільна, округла частина, що має чіткі контури.
Якщо голівка плода ще не вставилася в площину входу до малого тазу, вона легко переміщується
(''балотує'') між великим і рештою пальців. При тазовому передлежанні визначається об'ємна,
м'якувата частина, вона не кругла за формою і не здатна ''балотувати''.