Упрощенная HTML-версия
ВПЛИВ РІЗНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ НА ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ І ПОЛОГІВ
Пієлонефрит вагітних
Пієлонефрит — неспецифічний інфекційно-запальний процес, що су
проводжується патологією інтерстиціальної тканини нирок, канальцевого
апарату та стінки чашечко-мискової системи. У вагітних процес частіше роз
вивається у правій нирці. Поява або загострення пієлонефриту переважно
відбувається в 22—28 тиж. вагітності, коли різко зростають рівні статевих і
кортикостероїдних гормонів. Цей період є критичним для вагітних, хворих
на пієлонефрит. Збудниками пієлонефриту можуть бути патогенні, умовно-
патогенні мікроорганізми: кишкова паличка, протей, клебсієла, ентерокок та
ін., а також грамнегативні стрептококи груп D і В, стафілококи.
Клінічна картина.
Захворювання перебігає в гострій і хронічній фор
мах. Гострий пієлонефрит починається з підвищення температури тіла до
38—40 °С, ознобу, головного болю, болю в кінцівках. Вираженими є ознаки
інтоксикації, біль у попереку, що посилюється при диханні та іррадіює в се
човоди, у піхвову ділянку, стегно, соромітні губи. Симптом Пастернацького
позитивний. Біль у попереку спочатку двобічний, потім — з одного боку,
частіше праворуч. Виділяють інтерстиціальну, серозну та гнійну форми піє
лонефриту. Якщо розвивається гнійний пієлонефрит, можуть приєднатися
симптоми бактеріально-токсичного шоку зі зниженням артеріального тиску,
різкою блідістю, акроціанозом, сплутаністю свідомості, печінково-нирковою
недостатністю з азотемією, вираженою жовтяницею. Загострення хронічно
го пієлонефриту часто пов’язані з гормональними змінами (пубертатний пе
ріод, вагітність, пологи). Поза загостренням хворі почуваються добре, іноді
з’являються невиражені скарги на нездужання, головний біль, тупий біль у
попереку.
Діагностика
ґрунтується на результатах загальноклінічних, лабораторних
досліджень і УЗД нирок. У крові — лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом влі
во, помірна гіпохромна анемія, збільшення ШОЕ. При біохімічному дослі
дженні крові зазвичай виявляють гіпопротеїнемію та диспротеїнемію. Може
відзначатися короткочасне підвищення концентрації сечовини та креатиніну.
У сечі — значна піурія, бактеріурія, протеїнурія (до 1 г/л) і мікрогематурія.
У цих хворих також відмічають ізостенурію та ніктурію, що вказує на пору
шення концентраційної здатності нирок. УЗД дає змогу визначити розміри
нирок, товщину кори, розмір чашечко-мискового апарату, виявити вади роз
витку нирок, пухлину нирки, сечокам’яну хворобу, гідронефроз. При пору
шеннях уродинаміки проводять хромоцистоскопію, що дає можливість вста
новити порушення пасажу сечі, визначити локалізацію запального процесу
та джерело піурії. Для виявлення мікрофлори й визначення чутливості її до
антибіотиків здійснюють посіви сечі.
Лікування
пієлонефриту залежить від форми та стадії захворювання, виду
збудника, терміну вагітності. Основою лікування гострого пієлонефриту є ан-
тибіотикотерапія (ампіцилін) на тлі відновлення пасажу сечі із хворої нирки
за допомогою катетеризації сечоводів. Для посилення антибактеріальної дії
антибіотики протягом 2 тиж. призначають у комбінації з 5-НОК, невігра-
моном, фурагіном, уросульфаном. На тлі антибактеріальної терапії широко