Упрощенная HTML-версия
ВПЛИВ РІЗНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ НА ПЕРЕБІГ ВАГІТНОСТІ І ПОЛОГІВ
Лікування.
Використання патогенетичної терапії із застосуванням цито-
статичних засобів та імунодепресантів у вагітних неможливе у зв’язку з
ембріотоксичною дією препаратів. Проводять комплексну симптоматичну те
рапію, що включає відповідну дієту, з обережністю використовують сечогінні
препарати (гіпотіазид по 0,25—0,75 г на добу протягом 3—5 днів, фуросемід
по 0,04—0,08 г внутрішньовенно), гіпотензивні (вазодилататори, симпато-
літики, спазмолітики), десенсибілізувальні препарати, інфузії білкових пре
паратів, кортикостероїди за показаннями. При призначенні дієти необхідно
враховувати форму гломерулонефриту. У разі нефротичної форми кількість
білка становить 2 г на 1 кг маси тіла вагітної, кухонної солі — до 5 г, рідини —
800 мл на добу. При змішаній і гіпертензивній формах споживання кухонної
солі обмежують до 5 г, рідини — до 1000 мл, білка — до 1 г/кг на добу. При
латентній формі гломерулонефриту обмежень у дієті не встановлено. Дефі
цит білка поповнюють шляхом парентерального введення свіжозамороженої
плазми, альбуміну та інших білкових препаратів.
Ведення вагітності та пологів.
Збереження вагітності протипоказане при
гіпертензивній і змішаній формах гломерулонефриту з типовим перебігом за
хворювання, а також при будь-якій його формі, що супроводжується азотемією
і нирковою недостатністю. Показаннями до дострокового розродження жінок
із гломерулонефритом є загострення хронічного гломерулонефриту з порушен
ням функції нирок, наростанням азотемії, приєднання тяжких форм пізнього
гестозу, відсутність ефекту від проведеного лікування, погіршення стану плода.
Сечокам’яна хвороба
Сечокам’яна хвороба зазвичай не виникає під час вагітності, але її клі
нічні прояви можуть загострюватися, якщо раніше захворювання перебігало
латентно і було зумовлене змінами водно-сольового обміну, порушеннями
уродинаміки та вторинною інфекцією. Провідним патогенетичним чинником
у розвитку сечокам’яної хвороби в жінок є пієлонефрит. При вагітності часто
спостерігається поєднання пієлонефриту та нефролітіазу.
Клінічна картина.
Сечокам’яна хвороба проявляється нирковою колі-
кою, гематурією, піурією, відходженням каменів із сечею. Для каменів нирок
характерний біль у попереку інтенсивного характеру, з іррадіацією по ходу
сечоводів у піхвову ділянку, стегно, соромітні губи. Нерідко біль супрово
джується нудотою, блюванням, метеоризмом, затримкою відходження калу і
газів, дизурійними явищами, позитивним симптомом Пастернацького.
Діагностика.
Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу, клінічної
картини під час коліки, результатів аналізу сечі, УЗД нирок. Застосовують
хромоцистоскопію, катетеризацію сечовода для визначення ступеня оклюзії
та рівня розташування каменів. Для оцінки ниркової функції застосовують
комплекс досліджень, до якого включено визначення рівня сечовини або за
лишкового азоту та креатиніну, електролітів у сироватці крові.
Лікування
— як правило, консервативне. Для усунення ниркової коліки,
що часто виникає при сечокам’яній хворобі, використовують спазмолітичні
та анальгетичні засоби (атропін, баралгін, промедол), а також паранефральну
- 101 -