Упрощенная HTML-версия
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
мічній автогемодилюції у вагітних AT може залишатися стабільним доти,
доки об’єм крововтрати не сягне 30 %. Компенсація гіповолемії у вагітних
забезпечується, у першу чергу, за рахунок активації симпатоадреналової
системи, що
проявляється вазоспазмом і тахікардією. Рано приєднується
олігурія.
Інтенсивна терапія. Загальні принципи лікування гострої крововтрати:
1) негайне спинення кровотечі консервативними або хірургічними мето
дами залежно від причини розвитку кровотечі;
2) поповнення ОЦК;
3) забезпечення адекватного газообміну;
4) лікування органної дисфункції та профілактика поліорганної недо
статності;
5) корекція метаболічних порушень.
Першочергові дії при виникненні геморагічного шоку:
1) оцінюють життєво важливі функції (пульс, AT, частоту та характер
дихання, психічний статус);
2) повідомляють відповідального чергового акушера-гінеколога або за
ступника головного лікаря з лікувальної роботи про
виникнення
кровотечі та
розвиток геморагічного шоку, мобілізують персонал;
3) піднімають ноги хворої або ножний кінець ліжка (положення Тренде-
лєнбурга) для підвищення венозного поверненім;
4) повертають вагітну на лівий бік для запобігання розвитку аортока-
вального синдрому, зменшення ризику аспірації при блюванні та забезпе
чення прохідності дихальних шляхів;
5) катетеризують одну-дві периферійні вени катетерами великого діаме
тра (№№ 14-16G).
За існуючої можливості доступу до кількох периферійних вен не слід по
спішати з катетеризацією центральних вен, тому що при їх катетеризації існує
велика вірогідність виникнення ускладнень.
За умови розвитку шоку
III—IV
ступеня необхідна катетеризація трьох
вен, при цьому одна з них має бути центральною. Перевагу при катетеризації
вени віддають венесекції плечової вени або пункції та катетеризації за Сель-
дингером внутрішньої яремної вени;
6) набирають 10 мл крові для визначення групової та резус-належності,
перехресної сумісності, вмісту гемоглобіну та гематокритного числа, викону
ють тест Лі—Байта до початку інфузії розчинів;
7) проводять інгаляцію 100 % кисню зі швидкістю 6—8 л/хв через носо-
лицеву маску або носову канюлю.
Подальші дії для усунення геморагічного шоку
1.
Розпочинають струминну внутрішньовенну інфузію кристалоїдів (ізо
тонічний розчин натрію хлориду, розчин Рінгера та ін.) і колоїдів (гелофу-
зин).
Темп, об’єм та компоненти інфузійної терапії визначаються ступенем
шоку та величиною крововтрати
(табл. 11.7, 11.8).
За умови розвитку шоку
II—III
ступеня темп інфузії становить 200—
300 мл/хв. Після стабілізації AT на безпечному рівні подальшу інфузію про
водять зі швидкістю 2 л/год.
—
238
—