Упрощенная HTML-версия
ПІСЛЯПОЛОГОВІ СЕПТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Лікування:
1. Видалення вогнища інфекції: вишкрібання порожнини матки (вакуум -
аспірація) або екстирпація матки з придатками.
2. Антибактеріальна терапія із введенням великих доз антибіотиків на тлі
інфузійної дезінтоксикаційної терапії.
3. Введення сироватки з високим титром антитіл; гемосорбція, гемодіа
ліз; замінне переливання крові.
Акушерський перитоніт
Перитоніт — це запалення очеревини. Частота виникнення до 1,2 %.
Перитоніт в акушерській практиці розвивається частіше після кесаревого
розтину. Залежно від шляху інфікування очеревини виділяють кілька форм
захворювання. Ранній перитоніт виникає на 1-у—3-ю добу після операції.
Він, як правило, зумовлений інфікуванням під час операції, яку проводили
на тлі хоріоамніоніту.
Перитоніт, пов’язаний з парезом кишок, розвивається на 3-ю—5-у добу піс
ля операції внаслідок порушення бар’єрної функції кишок через їх динамічну
непрохідність, перерозтягнення тонкої кишки за рахунок рідкого вмісту й газів.
Перитоніт унаслідок неповноцінності рани на матці частіше розвивається
на 4—9-у добу після операції. Такий розподіл на клінічні форми досить умов
ний, однак істотно впливає на вибір лікувальної тактики.
Клінічні ознаки
перитоніту включають гіпертермію, здуття живота і парез
кишок (відсутність перистальтики), скупчення рідкого вмісту в шлунку, за
дишку, тахікардію, блювання, інтоксикацію, що наростає, ознаки подразнен
ня очеревини. Терапевтичні заходи дають тимчасовий ефект, через 3—4 год
знову посилюється парез кишок та інші ознаки перитоніту.
У перебігу перитоніту можна виділити три фази:
I фаза — реактивна (початкова, “фаза захисту”), для якої характер
не утворення ексудату, який має серозно-фібринозний характер, потім —
серозно-гнійний, або гнійно-геморагічний. Підвищується температура тіла до
39—40 °С (ознобу не буває). Різниця температури в пахвовій западині і прямій
кишці сягає 1,5—3 °С. Тахікардія, тахіпное, зниження артеріального тиску;
сухість язика, нудота, іноді блювання. Симптом Щоткіна слабкопозитивний,
перистальтика кишок сповільнена, метеоризм, гази не відходять.
II фаза — токсична, при якій пригнічується захисний механізм. Внаслідок
інтоксикації розвиваються процеси гальмування в головному мозку, адинамія.
Збільшується метеоризм, парез кишок, блювання із запахом калу; зневоднення
організму, ацидоз. Виникає гостра печінково-ниркова недостатність.
III фаза — термінальна. Стан хворої критичний, порушуються функції
усіх органів і систем; дистрофічні зміни паренхіматозних органів, анурія,
блювання має безперервний характер, чорно-бурого кольору блювотні маси з
каловим запахом. Виникають явища перитоніального сепсису; озноб, нерідко
профузний септичний пронос. Унаслідок гіпоксії мозку виникають зорові і
слухові галюцинації, гіпоксична кома, судоми, летальність.
Діагностика.
УЗ-ознаки перитоніту: роздуті, заповнені гіперехогенним
вмістом петлі кишок, виражена гіперехогенність кишкової стінки, наявність