Упрощенная HTML-версия
Теоретична частина
Арчі Кокран описав, як представити наукові дослідження увазі клініцистів і
зробити результати дослідження стимулом для обговорення і уважного аналізу.
Він сумісно з колегами з Британської медичної дослідницької ради зробив іс-
тотний внесок у те, що сьогодні називають доказовою медициною.
Спільна робота Кокрана з іншими дослідниками — це поєднання добровіль-
них зусиль із підтримкою з усього світу. Її мета — створення інформаційної бази,
яка б містила інформацію з кращих РКД. Ідея була така: звести всю інформацію
воєдино і зробити її доступною для клініцистів, що допоможе ухвалювати науко-
во обґрунтовані клінічні рішення.
Перше документоване рандомізоване дослідження було проведено в 1940 році.
Це було дослідження з використання стрептоміцину для лікування туберкульозу.
Оскільки основну увагу було приділено медикаментам, дослідження втручань
і способів діагностики не проводили доти, доки в 1971 році епідеміолог Арчі Кок-
ран не заявив про те, що сучасній медицині не вистачає доказів і багато практик
можуть бути шкідливими. Більш того, в 1974 році одне аналітичне дослідження
показало, що медичні знання, які містяться в підручниках і посібниках, не було
систематизовано. У 80-х і на початку 90-х років XX ст. основний акцент було
зроблено на визначення правил систематичного огляду даних і на пошуки засобів
для розробки клінічного посібника. Розробка клінічного посібника тривала де-
кілька років. Часто він застарівав ще до моменту його публікації.
На практиці впровадження науково-доказової медицини складається з п'яти
кроків:
I — постановка клінічного питання у форматі PICO: пацієнт (patient), втру-
чання (intervention), порівняння (comparison), результати (outcomes). Це дає змогу
визначити ключові слова, за допомогою яких здійснюється пошук доказів;
II — пошук найкращих доказів. Пошук слід починати із систематичних ог-
лядів і РКД як найбільш достовірних і цінних досліджень. Якщо такі не знайдено,
слід перейти до пошуку доказів нижчого рівня: когортних досліджень, досліджень
"випадок—контроль", серії випадків тощо;
III — критична оцінка доказів. Цей дуже важливий крок визначає достовір-
ність знайдених доказів (чи правильно було проведено дослідження, чи можна
йому довіряти, наскільки воно вагоме) і результатів дослідження (наскільки ефек-
тивне лікування, метод профілактики, наскільки точний метод діагностики).
Для перевірки надійності РКД слід відповісти на такі запитання:
• Чи було проведено рандомізацію хворих?
• Чи всі учасники груп завершили дослідження (повнота дослідження)?
• Чи було пацієнтів проаналізовано в групах, у які їх було рандомізовано?
• Чи було лікування "сліпим" для пацієнтів і дослідників?
• Чи були групи подібними на початку дослідження?
• Крім експериментального лікування, чи отримували групи однакове ліку-
вання?
Якщо дослідження проведено якісно, тобто якщо воно надійне, то тоді пере-
ходять до оцінки його результатів;
IV — розгляд доказів з погляду клінічної відповідності і потреб пацієнта;
V — оцінка здійсненості впровадження в практику науково-доказових техно-
логій.
2 2