Упрощенная HTML-версия
ПОНЯТТЯ ПРО ГІНЕКОЛОГІЮ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГІНЕКОЛОГІЇ
Інший видатний учений-енциклопедист і лікар Абу Алі Ібн-Сіна (Аві-
ценна, 980—1037) у «Каноні лікарської науки» описує деякі жіночі хворо
би і пропонує засоби для їх лікування.
Проте основи для розвитку наукової гінекології закладені значно піз
ніше. Починаючи із XVI ст. з’являються праці відомих анатомів (Везалій,
Бартолін, Купер, Грааф та ін.), в яких детально описані статеві органи жін
ки. У XVI ст. — перший великий (567 с.) посібник з жіночих хвороб, ав
тор якого Меркадо, професор університету в Толедо (Іспанія).
Однак незважаючи на це гінекологія ще протягом тривалого часу за
лишається частиною акушерства/хірургії. Так, лише з другої половини
XVIII ст. на медичних факультетах Західної Європи окремо від акушерс
тва і хірургії починають викладати гінекологію. І тільки на початку XIX ст.
завдяки успіхам у галузях природознавства, ембріології, фізіології, пато-
морфології тощо гінекологія остаточно відокремлюється від акушерства.
XIX ст. характеризується значними досягненнями в галузі науки і тех
ніки. Значно вдосконалюється хірургічна техніка, особливо після введення
у хірургічну практику ефіру і хлороформу. В акушерську і гінекологічну
практику вводять ріжки, які і донині застосовують для спинення матко
вої кровотечі. Французький хірург Рекамьє (1774—1850) у гінекологічній
практиці відновлює застосування піхвового дзеркала, відомого ще старо
давнім лікарям, і вдосконалює його. Він уперше застосовує вишкрібання
слизової оболонки матки з лікувальною метою при маткових кровотечах.
Для цієї операції хірург у 1846 р. пропонує використовувати спеціальну
ложку (кюретку), що згодом назвуть його ім’ям. (Але слід зазначити, що
першу ложку для вишкрібання порожнини матки винайшов російський
хірург І.В. Буяльський ще у 1834 р.) Англійський хірург і акушер Д. Сімп-
сон конструює матковий зонд і стулкове піхвове дзеркало.
У Київській Русі гінекологічною практикою займаються як цируль
ники, так і знахарі, що лікують переважно закляттями та замовляннями.
Коли зміцнюються міжнародні зв’язки з Візантією, лікарське знання стає
«книжним».
Онука Володимира Мономаха Євпраксія-Добродея (1108—1172), та
кож відома як візантійська імператриця Зоя, у своїй праці «Мазі» два роз
діли присвячує гінекології — «О благообразності тіла» і «О зляганні».
Під час князювання Ярослава Мудрого гінекологія, як і всі інші ме
дичні науки, набуває свого розвитку в межах емпіричних спостережень і
передачі інформації від покоління до покоління. Ця галузь науки, власне,
розвивається на традиціях народної медицини.
Наприкінці XVIII ст. землі України входять до складу Російської та
Австро-Угорської імперій. Це зумовлює різний розвиток медичної освіти
та медичних закладів, адже розвиток гінекології тісно пов’язаний з її ста
1 1