Упрощенная HTML-версия
Розділ 7
теросальпінгографії, гідротубаціях тощо) або поширення інфекції лімфо-
генним чи гематогенним шляхом.
Перитоніт можуть зумовлювати стафілококи, кишкова паличка, стреп
тококи і анаеробна флора, гонококи, трихомонади тощо.
Клінічна картина.
Розрізняють три фази перитоніту: реактивну, ток
сичну та термінальну.
Реактивна фаза.
Виникають біль у животі, відрижка, нудота, блюван
ня. Спочатку блювотні маси є вмістом шлунка, потім з’являються домішки
жовчі та вмісту тонкої китітки. Далі виникає зневоднення, наростають яви
ща інтоксикації, парезу кишок: сухість у роті, спрага, язик сухий, обкла
дений, підвищення температури тіла (іноді до 40 °С), пульс прискорений,
живіт здутий, грудний тип дихання, задишка, при пальпації — напружен
ня м’язів живота, позитивний симптом Щоткіна—Блюмберга.
З розвитком захворювання реактивна фаза перитоніту переходить
у
токсичну
— наростає інтоксикація, що проявляється збудженням, де
зорієнтацією, а далі — депресією, адинамією. Вигляд хворої виснажений,
вираз обличчя стражденний, спостерігається ціаноз шкіри. Пульс частий,
нерідко ниткоподібний. Низький артеріальний тиск. Високий лейкоцитоз.
Токсична фаза може перейти в наступну —
термінальну,
головними
симптомами якої є: адинамія, загальмованість, повна дезорієнтація, лице
Гіппократа. Відзначають параліч кишок, різко порушений обмін речовин:
організм втрачає білки, солі, рідину, різко знижується діурез. Прогресують
вегетативні розлади — ще більше знижується артеріальний тиск, приско
рюються пульс, дихання. Прогноз у цій фазі надзвичайно несприятливий.
Діагностика
ґрунтується на клінічній картині, ультразвуковому до
слідженні і лабораторному дослідженні крові. Іноді — на рентгенологіч
ному дослідженні кишок (горизонтальні рівні рідини, що не змінюють
свого положення, — чаші Клойбера). У деяких випадках можна вдаватися
до пункції заднього склепіння піхви.
Лікування.
За підозри на перитоніт акушерка або медична сестра в
жодному разі не повинна до огляду лікаря вводити хворій знеболювальні
чи наркотичні засоби. Слід лише підняти узголів’я ліжка, покласти холод
на низ живота і викликати лікаря.
Якщо діагноз сумнівний, рекомендують старанне спостерігання за
станом хворої та інтенсивну терапію протягом 6—12 год. Якщо, незважа
ючи на лікування, клінічні явища наростають, це свідчить про розвиток
розлитого перитоніту, за якого обов’язково проводять хірургічне втручан
ня для видалення джерела інфекції (матка, гнійні пухлини придатків, абс
цеси приматкової клітковини), токсичних продуктів розпаду тканин (про
мивання, дренування черевної порожнини). Проводять також інтубацію
кишок для постійного відсмоктування кишкового вмісту.
132