Упрощенная HTML-версия
Розділ 10
Лікування
багатокомпонентне. Його визначають за віком пацієнтки, станом
її преморбідного тла, особливостями пато- і морфогенезу пухлини, локалізацією
міоматозних вузлів. Лікування лейоміоми матки може бути консервативним та
оперативним. Консервативні методи включають негормональну і гормональну
терапію. Гігієнічний режим, раціональна дієта, здійснення медикаментозних
впливів для корекції метаболічних порушень показані практично всім жінкам
із цим захворюванням. За наявності відповідних умов можна проводити кон
сервативну гормональну терапію, щоб призупинити ріст пухлини й обмежити
менструальну крововтрату (призначають прогестагени, андрогенні стероїди та
агоністи гонадоліберину). Але застосовувати різні типи медикаментозної тера
пії впродовж тривалого часу не рекомендують, адже можуть виникнути побічні
реакції. У відповідь на припинення гормонального впливу можна спостерігати
також експансивний ріст пухлини. Екзогенні гормони (антигормони) признача
ють хворим із міомою матки в період перименопаузи ж альтернативний метод
лікування, а також для передопераційної підготовки (полягає у зменшенні об
сягу пухлини і створенні сприятливих умов для хірургічного втручання, обме
женні передбачуваної інтраопераційної крововтрати). До гемостатичної терапії
належить призначення препаратів, що скорочують матку (внутрішньом’язово
окситоцин 1 мл, гіфотоцин 1 мл тощо; слід обережно вводити при підслизово
му (субмукозному) розміщенні вузла), препаратів, які підвищують згортання
крові (10 % розчин кальцію хлориду по 10 мл внутрішньовенно, вікасол по
0,1 г 3 рази на добу), і таких, що пригнічують фібринолітичну активність крові
(5
%
розчин 8-амінокапронової кіслоти по 100 мл щоденно, дицинон по 2 мл
внутрішньом’язово 2 рази на добу протягом 7 днів). У гінекологічній практиці
успішно застосовують метод емболізації маткових артерій — полягає у прове
денні тазової артеріографії з подальшою селективною емболізацією дрібних
гілок маткової артерії, що постачають кров до міоматозних вузлів.
Показання до хірургічного лікування міоми матки:
1) великі розміри пухлини (понад 14 тиж. вагітності);
2) підслизове розміщення міоми, яке супроводжують тривалі менструа
ції з рясними виділеннями, анемія;
3) швидкий ріст пухлини;
4) субсерозна міома на ніжці, при якій існує ризик перекруту ніжки вуз
ла з подальшим розвитком некрозу в ньому;
5) некроз міоматозного вузла;
6) порушення функції прилеглих органів;
7) шийкова міома матки;
8) поєднання міоми матки з іншими захворюваннями статевих органів,
що потребують хірургічного втручання;
9) безплідність (якщо доведено, що причиною безплідності є міома
матки).
206