Упрощенная HTML-версия
129
винним місцем продукції IGF І в яєчниках є гранульозні клітини, хоча специфічні
рецептори мають як гранульозні, так і тека клітини, що підтверджує можливий ре
гуляторний механізм двокомпонентного яєчникового стероїдогенезу. Рецептори IGF
ІІ знаходяться в гранульозних клітинах IGF ІІ секретується гранульозними кліти
нами і посилює стероїдогенез. Хоча інсулін не виробляється в яєчниках, він може
впливати на яєчниковий стероїдогенез кількома шляхами. Інсулін може взаємодія
ти з рецепторами гранульозних клітин і зв’язувати рецептори IGF І у високих кон
центраціях. Інсулін може регулювати рівень циркулюючого IGF І зв’язуючого про
теїну (IGFBPs), який зменшений у жінок із синдромом полікістозних яєчників, інсу
лінорезистентністю і гіперінсулінемією. Також ймовірно, що андрогенні прояви цих
синдромів є вторинними у відповідь на дію інсуліну через IGF І рецептори в стромі
яєчників.
Інгібін, активін і фолістатин
Існують докази, що інгібін, активін і фолістатин відіграють важливу роль у яєч
никовому стероїдогенезі. Інгібін і активін — глікопротеїни, які складаються з двох
субодиниць, з’єднаних між собою дисульфідними зв’язками. Два біоактивних інгібіни
— інгібін А та інгібін В, кожний молекулярною масою 32 000 дальтон, мають подіб
ну біологічну функцію. Вони синтезуються переважно в гранульозних клітинах, яєч
кових Сертолі клітинах, у жовтому тілі та плаценті. Продукція інгібіну збільшуєть
ся під дією ФСГ, хоча її можуть порушувати деякі аутокринні та паракринні факто
ри. Інгібін більше пригнічує виділення ФСГ, ніж ЛГ. Локальна дія інгібіну на рівні
яєчників полягає у стимуляції продукції андрогенів тека клітинами і пригнічуючо
му впливі на дозрівання ооцитів. Протягом менструального циклу рівень інгібіну в
ранню і середню фолікулярну фазу є низьким, він підвищується через кілька днів
після піка ЛГ і досягає максимуму в середині лютеїнової фази. Рівень інгібінів різко
зменшується в перименопаузі та менопаузі, що може мати зв’язок з підвищенням
рівня ФСГ у цьому періоді життя.
Біоактивні форми активіну мають молекулярну масу 28 000 дальтон. На рівні
гіпофіза активін стимулює виділення ФСГ, на відміну від інгібіну. Паракринна/
аутокринна функція активіну включає ароматазну активність і продукцію прогесте
рону, сприяння фолікулогену шляхом диференційованої дії на гранульозні клітини і
попередження передчасної лютеїнізації фолікула.
Фолістатин кодується одним геном і не має структурної подібності з активіном і
інгібіном. Його дія полягає у пригніченні виділення ФСГ шляхом зв’язування акти
віну, і отже, зменшенні активності активіну. Більш того, фолістатин інгібує чис
ленні пара та аутокринні функції активіну і прискорює темп дозрівання ооцитів
шляхом впливу на гранульозні клітини.
Трансформуючий фактор росту (TGF?
α
) та епідермальний фактор росту (EGF?
α
)
є гомологічними
β
субодиниці молекул інгібіну й активіну і є потенційними ре
гуляторами проліферації та диференціації гранульозних клітин.
Ітерлейкін?1
(IL 1) — поліпептидний цитокін, який секретується переважно мак
рофагами. В яєчниках він утворюється тека інтерстиційними клітинами і гранульоз
ними клітинами після розриву фолікула. Регуляція IL 1 на рівні яєчника первинно
детермінується локальною концентрацією прогестерону. IL 1 проявляє антигона
дотропну активність шляхом супресії функціональної та морфологічної лютеїнізації
гранульозних клітин. Існують докази, що IL 1 може відігравати центральну роль у
передовуляторній підготовці та розриві фолікула.
Простагландини. Попередником біосинтезу простагландинів (ейкозаноїдів) є ара
хідонова кислота, яка вивільнюється з мембранних фосфоліпідів за допомогою фер
менту ліпази. Ейкозаноїди мають широкий спектр біологічних ефектів і відіграють
Розділ 4. Репродуктивна ендокринологія