Упрощенная HTML-версия
гіпотіазид не вводять, призначають амонію хлорид або діакарб. У разі потреб*
дають седативні засоби (препарати валеріани лікарської тощо).
Нефропатія вагітних (nephropatia gravidarum). У більшості випадків нефропатія
виникає на тлі водянки вагітних. Частота її розвитку коливається від 1 до 3
%.
Харак
теризується вона тріадою клінічних симптоіЛів (тріада Цангемейстера) — набряк,
білок у сечі (протеїнурія) і гіпертензія.
Наявність цієї тріади свідчить про ураження нирок унаслідок дегенеративних змін
епітелію ниркових канальців.
На початку захворювання набряки з’являються на ногах. Якщо їх не лікувати,
вони поширюються на живіт, поперек, руки й обличчя. При нефропатії, як і при
водянці, спостерігаються й приховані набряки.
Збільшення набряків супроводжується посиленням протеїнурії (рівень білка в
сечі збільшується від 0,1 до 5—6 г/л). При цьому в сечі виявляють гіалінові й зернисті
циліндри. Поява зернистих циліндрів свідчить про задавненість процесу і порушення
функції нирок. Наявність восковидних циліндрів, ниркового епітелію та еритроцитів
є ознакою органічного ураження нирок. Діурез при нефропатії відзначається вели
кою лабільністю, з часом олігурія може перейти в поліурію. Рівень залишкового
азоту в крові і вміст сечовини в більшості випадків перебувають на верхній межі нор
ми. При нефропатії знижується кількість загального білка в крові, яка у нормі стано
вить 74 г/л.
Підвищення артеріального тиску — стабільний симптом нефропатії — свідчить
про порушення нервової регуляції функції судин. Прийнято вважати, що коли макси
мальний артеріальний тиск у вагітної становить понад 18 кПа (135 мм рт. ст.),
а мінімальний — понад 11,3 кПа (85 мм рт. ст.), то це є ознакою гіпертензії. У тих
жінок, у яких до вагітності спостерігалась гіпотензія, збільшення артеріального
тиску до нормального рівня слід розглядати також як ознаку гіпертензії. При цьому
артеріальний тиск може зростати на 2,7—4 кПа (20—30 мм рт. ст.).
Останнім часом особливого значення надають збільшенню мінімального (діасто-
лічного) тиску, що є однією із перших ознак підвищення тонусу артеріол та збіль
шення судинного периферичного опору. Підвищення діастолічного тиску більше як
на 25—30 % порівняно з вихідним рівнем слід розцінювати як патологію. Підви
щення діастолічного тиску на 45—50 % і більше і зниження пульсового тиску (різ
ниця між максимальним і мінімальним тиском у нормі становить 5,3—6,7 кПа,
або 40—50 мм рт. ст.) є ознакою виникнення прееклампсії або еклампсії.
Важливим показником мозкового кровообігу є скронево-плечовий коефіцієнт.
У нормі тиск у скроневих артеріях дорівнює половині максимального тиску у плечо
вій артерії, тобто скронево-плечовий коефіцієнт становить 0,5. Збільшення його свід
чить про підвищення тиску в судинах головного мозку.
Розрізняють 3 ступені нефропатії. При першому ступені артеріальний тиск збіль
шується до 20/12 кПа (155/90 мм рт. ст.), рівень білка у сечі — до 0,6 г/л, спостері
гається зменшення альмубіно-глобулінового коефіцієнту (нижче від 1,3), дефіцит
виділення рідини із організму не перевищує 15 %, кількість натрію становить
10—15 ммоль/л.
Другий ступінь нефропатії (середньої тяжкості) характеризується збільшенням
артеріального тиску від 20,7/12 кПа (155/90 мм рт. ст.) до 24/14,7 кПа (180/110 мм
рт. ст.), вмісту білка в сечі — від 0,6 до 5 г/л, зниженням рівня білка в крові до
65 г/л (норма 74 г/л), затримкою натрію у тканинах і дефіцитом виділення його з
сечею до 15—25 ммоль/л, а також затримкою в тканинах до 15—20 % рідини. З’яв
224