Упрощенная HTML-версия
мірної гіпотензивної дії — дибазол, препарати раувольфії, магнію сульфат. Гангліо-
блокатори вводять у малих дозах і дуже обережно.
У третю чергу призначають діуретичні засоби (дегідратація організму), але
обов’язково після досягнення гіпотензивного ефекту, зняття спазму судин нирок і у
поєднанні з інфузійною терапією.
Слід пам’ятати, що у разі призначення діуретичних засобів (фуросеміду, ма-
ніту) можуть виникнути тяжкі порушення водно-електролітного обміну. Так, при
введенні фуросеміду зменшується вміст калію у крові. При зниженні його рівня до
3,5 ммоль/л і менше, а також при підвищенні може виникнути загрозлива для життя
аритмія серця. Тому потрібна корекція вмісту калію під контролем іонограми. При
проведенні форсованого діурезу осмодіуретичними засобами (манітом) може виник
нути гіпернатріємія (рівень натрію перевищує 150 ммоль/л), що клінічно проявля
ється ступором, різким підвищенням температури тіла, хаотичними рухами кінцівок.
Тому у будь-якому випадку треба користуватись даними контрольної іонограми.
6.
Інфузійна терапія як метод боротьби з гіповолемією
(зменшення об’єму
циркулюючої крові у судинному руслі) відіграє значну роль у патогенетичному ліку
ванні з приводу пізнього гестозу. Це обумовлено тим, що ОЦК при пізньому гестозі
зменшується унаслідок збільшення проникності судинних стінок і виходу рідкої час
тини крові у позасудинний простір. Тому треба пам’ятати, що кількість перелитої
рідини не повинна перевищувати суму показників добового діурезу і перспірації
(кількість виділеної через шкіру і легені рідини в нормі становить 600—700 мл).
Інфузійну терапію слід починати із внутрішньовенного введення 200—300 мл
глюкозо-новокаїнової суміші, еуфіліну (для зняття спазму судин), потім — гемо-
дезу, реополіглюкіну, глюкози, плазми, альбуміну.
За рахунок інфузії цих препаратів не тільки поповнюється ОЦК, але й відновлю
ється тканинна перфузія, усуваються гемоконцентрація і гіпопротеїнемія, регулю
ються електролітні й метаболічні порушення, поліпшується мікроциркуляція в жит
тєво важливих органах (мозок, нирки, печінка). Цей метод дозволяє запобігти роз
витку гострої нирково-печінкової недостатності і набряку мозку. Але інфузійна тера
пія повинна суворо контролюватись із урахуванням водного балансу, вмісту електро
літів у крові, кислотно-основного стану, білкових фракцій крові, коагулограми,
центрального венозного і артеріального тиску, а також тяжкості перебігу гестозу й
супутніх захворювань. Зниження гематокриту до ЗО % і менше свідчить про над
мірну гемодилюцію (розведення крові), збільшення його понад 45 % — про високу
гемоконцентрацію. Максимальний об’єм уведеної в організм рідини при олігурії не
повинен перевищувати 700—800 мл. Така обережність потрібна для запобігання
перевантаженню судинного русла, розвитку набряку мозку і легенів. Інфузійну тера
пію проводять при гестозі будь-якої тяжкості.
7.
Інфузія білкових препаратів
набуває особливе значення при тяжких формах
гестозу. Плазма, альбумін нормалізують білковий склад крові, сприяють перемі
щенню рідини із позаклітинного і позасудинного простору в кров’яне русло (збіль
шенню онкотичного тиску і виведенню води із сечею). Але кількість уведеного білка
повинна відповідати його дефіциту в організмі вагітної.
8.
Корекцію з приводу метаболічного ацидозу
проводять вливанням розчину нат
рію гідрокарбонату під контролем кислотно-основного стану організму.
9.
Антикоагулянтна терапія і нормалізація реологічних властивостей крові.
Для
нормалізації порушень коагуляційних властивостей крові, а також для профілактики
дисемінованого внутрішньосудинного зсідання крові використовують антикоагулянт
231