Клітка СНІДу досить різноманітна. Перебіг хвороби може бути безсимптомним
або проявлятись клінічно. Протягом 6 міс від першого контакту з ВІЛ хвороба має
безсимптомний перебіг. Прояви недуги, що з’являються потім, часто мають неспеци
фічний характер. Підвищується температура тіла, хворі стають млявими, скаржаться
на біль у м’язах, суглобах, катаральні явища в горлі, збільшення лімфатичних вузлів
(лімфаденопатія). Іноді з самого початку захворювання спостерігаються енцефало-
патія, втрата орієнтації, пам’яті, гострий менінгіт, мієло- і невропатія. У багатьох
хворих захворювання набуває латентного перебігу. Поява анти-ВІЛ-антитіл свідчить
про контакт хворого з вірусом, але ще не про набутий імунодефіцит.
У разі хронічного перебігу захворювання супроводжується цитопенією, лімфа-
денопатією, а також СНІД-асоційованим комплексом. Особливої уваги заслуговує
СНІД-синдром персистуючої генералізованої лімфаденопатії. Лімфовузли збільшені
(до 1 см в діаметрі) з обох боків. Найчастіше уражаються передні й задні ланцюжки
на шиї, а також у пахвинній і підщелепній ділянках. Приблизно у третини хворих
виявляють асоційовану спленомегалію.
У деяких випадках ставлять діагноз «СНІДу асоційований комплекс». Це буває
тоді, коли у пацієнтки виявляють понад 2 симптоми, які зберігаються протягом
З міс і більше. У цей комплекс входять такі симптоми: підвищення температури тіла
до 38 °С і більше; втрата маси тіла понад 10 %; персистуюча «генералізована
лімфаденопатія»; пронос (постійний або з перервами); швидке настання втоми; нічна
пітливість. Із відхилень лабораторних показників звертають увагу на лімфопенію,
лейкопенію, тромбоцитопенію, анемію, зниження кількості Т-хелперів, пригнічення
бластогенезу, збільшення рівня гамма-глобулінів. На шкірі з’являється характерний
висип (за типом дерматомікозу, кандидозу, пітиріазу, герпесу тощо). На слизовій
оболонці ротової порожнини з’являються афти, герпетичні, бактеріальні виразки
та ін.
Лікування хворих на СНІД дуже складне. Над цією проблемою працюють вчені
багатьох країн світу. Спроба відновити імунну систему за допомогою різних препа
ратів значного ефекту не дала. Покладаються великі надії на розробку вакцини
проти ВІЛ. Але тут виникли непередбачені труднощі, оскільки виявилось, що ВІЛ
дуже мінливий.
Слід зазначити, що адекватна оцінка вакцини неможлива ще й тому, що досі у
жодного виду тварин не вдалося за допомогою ВІЛ спричинити подібне до СНІДу
захворювання. Таким чином, проблема лікування СНІДу залишається поки що не
вирішеною.
Дослідженнями встановлено, що ВІЛ не передається від людини до людини при
побутових контактах. Відомі випадки зараження медичних працівників при поранен
ні інструментами та потраплянні в рану чи на слизову оболонку крові інфікованих
ВІЛ людей. Імовірність зараження СНІДом при звичайних контактах з хворими на
СНІД чи носіями ВІЛ взагалі мізерна. Загрозу здоров’ю населення становлять стате
ві стосунки, переливання інфікованої ВІЛ крові і передача ВІЛ від матері плоду.
Виявлення ВІЛ-антитіл не є показанням до ізоляції їх носія. Ізоляція стає потрібного
лише тоді, коли розвивається побічна хвороба (туберкульоз, сальмонельоз, пронос,
захворювання шкіри тощо).
Під час контакту з кров’ю або іншими біологічними рідинами організму, вірусо
носієм чи хворим на СНІД медичному персоналу треба бути надзвичайно обережним.
У таких випадках користуються захисним костюмом, фартухом, одноразовими гу
мовими рукавичками, маскою, захисними окулярами, а також непроникними для
247