Упрощенная HTML-версия
тацином у звичайних дозах. Для ввідного наркозу внутрішньовенно вводять про-
панідид, натрію оксибутират або предіон, у інших випадках — дроперидол та про-
панідид.
У разі легеневої гіпертензії для зниження тиску застосовують динопростин, який
має бронхолітичну дію. Велику роль грає під час операції вентиляція легенів, а також
уведення нейролептиків (дроперидол). У післяопераційний період доцільна профі
лактика гіпотонічної кровотечі (метилергометрином), а також профілактика й ліку
вання (на випадок виникнення) набряку легенів.
Реанімаційні заходи при набряку легенів.
Набряк легенів часто спостерігається
при мітральному стенозі, аортальній недостатності, поєднаних вадах серця, фізич
ному перенавантаженні, родовому болю, різкій зміні внутрішньочеревного тиску
після відходження навколоплідних вод тощо. Унаслідок порушення легеневої гемо
динаміки (гіпертензії) спочатку виникає приступ серцевої астми, яка супроводжу
ється прискореним серцебиттям, задишкою, слабкістю, кашлем. Проникнення рідини
в альвеоли призводить до набряку легенів: з’являються хрипи, посилюється задишка
з кашлем, виділяється пінисте харкотиння з домішками крові, а іноді з’являється
кровохаркання. На ЕКГ простежується картина лівошлуночкової недостатності
(збільшення амплітуди тривалості зубця
Р,
його роздвоєння тощо). У разі набряку
легенів JI. В. Ваніна (1991) пропонує дотримувати такої тактики.
1. Усунення болю і психоемоційного чинника (страху). Для цього внутрішньо
венно вводять промедол (по 1 мл 2 % розчину на 20 мл 40 % розчину глюкози). Фен-
таніл, омнопон, морфіну гідрохлорид призначати не слід, оскільки вони пригнічують
дихальні центри матері й плода. Разом із промедолом у одному шприці вводять
дроперидол (по 5—10 мг, або 2—4 мл 0,25 % розчину). У разі тахікардії, пору
шення серцевого ритму, гіпотензії (артеріальний тиск нижчий за 13,3 кПа, або
100 мм рт. ст.) еуфілін протипоказаний. Препарат можна вводити тільки при легене
вій гіпертензії.
2. При набряку легенів, який виник на тлі артеріальної гіпертензії (систо
лічний тиск понад 18,7 кПа, або 140 мм рт. ст.), застосовують керовану гіпотензію
гігронієм під контролем показників артеріального тиску. Препарат уводять внут
рішньовенно крапельно. У разі неефективності застосовують натрію нітропрусид
(по 50 мг на 500 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; внутрішньовенно кра
пельно) .
3. При артеріальній гіпотензії використовують кортикостероїди (по ЗО—60 мг
преднізолону).
4. Для зменшення об’єму циркулюючої крові призначають діуретичні засоби,
зокрема фуросемід (по 20—40 мг) або етакринову кислоту (по 50 мг внутрішньо
венно). Але у разі гіпотензії їх уводити не слід, щоб не зумовити колапсу після спо
рожнення матки.
5. Для зменшення проникнення альвеолярно-капілярних мембран призначають
антигістамінні препарати: димедрол (по 1—2 мл 1 % розчину) або дипразин (по
1—2 мл 2,5 % розчину).
6. Із серцевих глікозидів найефективніший строфантин К (по 0,5 — 1 мл 0,05
%
розчину на 100 мл 5 % розчину глюкози; внутрішньовенно крапельно протягом
15—20 хв). Через 2—3 год інфузію можна повторити.
7. Оксигенотерапія з парою 70
%
етилового спирту.
8. Кровопускання і накладання джгутів на кінцівки протипоказано, щоб не спри
чинити внутрішньосудинного дисемінованого зсідання крові і флеботромбозу.
262