Упрощенная HTML-версия
Ефективним засобом для виведення хворої із стану гіпоглікемічної коми є глюка
гон. Через 5—20 хв після підшкірного, внутрішньом’язового або внутрішньовенного
його введення хвора опритомнює. З метою профілактики набряку мозку призначають
25 % розчин магнію сульфату (по 5—10 мл внутрішньом’язово) або маніт (по 0,5—
1 г на 1 кг маси тіла внутрішньом’язово крапельно).
Лікування гіперосмолярноі коми
проводять так, як і кетоацидемічної коми. Пер
винна доза інсуліну складає 50 ОД, із якої половину вводять внутрішньовенно, а
половину внутрішньом’язово. Потім інсулін для ін’єкцій вводять під контролем рів
ня цукру в крові через 1—2 год.
У зв’язку з дефіцитом рідини, який при гіперосмолярній комі досягає 8—12 л,
регідратацію починають із уведення гіпотонічного розчину (0,45 %) натрію хлориду
(по 2—3 л протягом перших 2 год під контролем центрального венозного тиску).
Потім уводять ізотонічний розчин натрію хлориду. При цьому загальна кількість пе
релитої рідини дорівнює 8—10 л.
Лікувально-профілактичні заходи після народження дитини.
Діти, які народи
лись від хворих на цукровий діабет жінок, потребують ретельного спостереження,
особливого догляду та реабілітації.
Відразу після народження обов’язково відсмоктують слиз із носоглотки.
Дітям, які народились у строк до 36 тиж, проводять штучну вентиляцію легенів,
навіть за відсутності видимих ознак асфіксії (щоб запобігти їй). При тяжкому стані
призначають гідрокортизон (по 5 мл на 1 кг маси тіла через 8 год протягом 5—
6 діб).
Відразу після народження, а потім через 3—4 год визначають рівень цукру в крові
дитини, контролюють стан серцево-судинної (ЕКГ), дихальної та сечовидільної
систем і роблять ЕЕГ. При рівні цукру в крові до 2,2 ммоль/л внутрішньовенно вво
дять глюкозу (по 5 мл на 1 кг маси тіла), гідрокортизон (по 8 мг/кг) або преднізо
лон (по 1 мг/кг).
При діабетичній фетопатії часто спостерігаються ателектаз легенів, хвороба гіалі-
нових мембран. Через високу проникність судин на тлі синдрому набряку розвива
ється геморагічний синдром з крововиливами у мозок. З метою запобігання цим
ускладненням у пуповинну вену повторно вводять глюкозу (по 5 мл/кг), лазикс (по
1 мг/кг), кальцію глюконат (по 0,5 мл/кг 10 % розчину), кокарбоксилазу (по
8 мг/кг).
При ацидозі вводять 4
%
розчин натрію гідрокарбонату (по 10—15 мл) і 10 %
розчин глюкози (по 7—8 мл).
При синдромі набряку ефективні діуретичні засоби, зокрема фуросемід (по
1 мг/кг). При цьому 1—2 рази на добу проводять контроль діурезу. Втрата маси
тіла у перші 3 доби не повинна перевищувати 6—8 %.
Для поліпшення мікроциркуляції внутрішньовенно вводять альбумін (по 10
мл/кг) або плазму (по 8—10 мл/кг), внутрішньом’язово кокарбоксилазу (по
8 мг/кг 1 раз протягом 4 діб).
З метою запобігання розвитку постгіпоксичної енцефалопатії призначають сиба
зон (по 0,1 мл/кг) або натрію оксибутират (по 80 мг/кг). До груді прикладають
новонароджених з 4-ї доби життя. Після виписування із стаціонара обов’язкова
спеціалізована диспансеризація.
Зоб дифузний токсичний (thyreotoxicosis). У основі захворювання лежать ди
фузна гіпертрофія і гіперплазія щитовидної залози, яка супроводжується підвищен
283