Упрощенная HTML-версия
Лікування ДВЗ-синдрому складне і не завжди буває успішним. Воно має бути
комплексним і спрямованим на різні ланцюги його патогенезу — гемокоагуляційні,
гемодинамічні, метаболічні й органні.
Насамперед повинні здійснювати базисну терапію з приводу кровотечі.
Тривалий час з метою лікування гіпофібриногенемії переливали фібриноген.
Як свідчать дослідження, таке лікування гіпофібриногенемії було помилковим.
При тромбінемії введений ззовні фібриноген може коагулюватись і посилити тром-
бування судин та блокування мікроциркуляції крові в органах. Тому найефективні
шими засобами лікування ДВЗ-синдрому вважають переливання 600—800 мл теплої
донорської крові і свіжозамороженої плазми (кріоплазми). У разі гіперкоагуляції
(взята із вени кров швидко зсідається) додають невеликі дози гепарину (2500—
5000 ОД) з метою активації перелитого разом із плазмою антитромбіну III.
Слід зазначити, що при переливанні свіжозамороженої плазми вводять достатню
кількість фібриногену (2—4 г в 1 л плазми). При цьому, у свіжозамороженій плазмі
фібриноген стабільніший, ніж у ізольованому вигляді. Тому переливання свіжозамо
роженої плазми з усіма коагуляційними компонентами вважається основою ліку
вання ДВЗ-синдрому на всіх стадіях його розвитку.
Крім свіжозамороженої плазми, внутрішньовенно вводять кріопреципітат. Його
одержують із плазми за допомогою охолодження. У препараті в достатній кількості
містяться фактори VIII, XIII, фібриноген, а альбуміну мало. Тому його можна пере
ливати у великій кількості, не боячись перевантаження серця і легенів.
У фазу глибокої гіпокоагуляції, кровотечі й тромбоцитопенії призначають великі
дози інгібіторів протеаз (по 50 000—300 000 ОД внутрішньовенно крапельно на
250—300 мл 5 % розчину глюкози). У разі відновлення кровотечі введення повто
рюють кілька разів на добу. При тромбоцитопенії внутрішньовенно вводять концен
трати тромбоцитів.
Для підвищення AT призначають кортикостероїди — гідрокортизон (по 125—
250—500 мг) або преднізолон (по ЗО—60 мг).
У комплексній терапії з приводу ДВЗ-синдрому широко застосовують також
препарати, які поліпшують мікроциркуляцію крові в органах і мають дезагрегантну
дію. Це пентоксифілін (по 100 мг в 5 мл будь-якого інфузійного розчину),
дипіридамол (по 100—300 мг 3 рази на добу внутрішньовенно). Для деблокування
мікроциркуляції крові в органах використовують а-адреноблокатори, зокрема, фен-
толамін (по 10 мг у 20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду).
Таким чином, послідовність лікування при ДВЗ-синдромі така: 1) етіотропне лі
кування (кровотеча, травми, відшарування чи передлежання плаценти тощо); 2) про
тишокова терапія і відновлення ОЦК; 3) переливання кріоплазми; 4) застосування
інгібіторів протеаз (контрикал, гордокс та ін.); 5) раннє призначення препаратів для
поліпшення мікроциркуляції крові в органах; 6) переливання концентратів тромбо
цитів.
Тільки комплексне лікування ДВЗ-синдрому може бути ефективним на тлі лікві
дації джерела кровотечі, сепсису та іншої патології.
Профілактика акушерської кровотечі і ДВЗ-синдрому
у жіночій консультації
Із найважливіших заходів слід відзначити такі:
1) диспансерний облік усіх вагітних до 12 тиж вагітності;
2) виявлення факторів ризику і прогнозування акушерської кровотечі.
386