Стр. 410 - Акушерство Жученко 1994

Упрощенная HTML-версия

РОЗХОДЖЕННЯ І РОЗРИВИ ЗЧЛЕНУВАННЯ ТАЗА
Під час вагітності відбувається просочування серозною рідиною зчленувань
і зв’язкового апарата таза, особливо лобкового симфізу. У деяких вагітних роз­
м’якшення зчленувань таза буває значним. Надмірне розслаблення зчленувань
таза (особливо лобкового симфізу), яке супроводжується рядом виражених по­
рушень, зараховують до своєрідних форм токсикозів вагітності.
У таких випадках великий тиск на кісткове кільце таза голови, яка народжу­
ється, може спричинити розходження лобкових кісток. Це може статись не тільки
при розтягненні, а й при розриві зв’язкового апарата лобкового (рідше крижово-
клубового) симфізу. Такі ушкодження звичайно виникають під час патологічних
пологів та оперативного завершення їх (накладання акушерських щипців, екст­
ракції за тазовий кінець, плодоруйнівні операції).
Значне розходження і розрив лобкового симфізу та інших зчленувань супро­
водиться крововиливом. У разі розриву лобкового симфізу іноді травмується се­
човий міхур.
У разі розходження лобкового симфізу роділля скаржиться на біль у цій ділянці,
особливо коли вона рухає ногами. Біль різко посилюється при розведенні ніг, зі­
гнутих у колінних та кульшових суглобах. При пальпації виявляють набряклість
тканин і заглибину між кінцями лобкових кісток, які розійшлися. Пальпація за­
вдає болю.
Розпізнавання грунтується на врахуванні особливостей перебігу пологів і даних
клінічного обстеження. У разі потреби вдаються до рентгенографії.
Лікування полягає у призначенні постільного режиму, тугому бинтуванні ді­
лянки таза. Особливо ефективне перехресне бинтування. Призначають вітаміни,
препарати кальцію. Коли є ознаки інфікування гематоми, вводять антибактері­
альні препарати.
У деяких жінок спостерігаються розлади ходи («качина» хода), які потім зви­
чайно зникають. Зрідка буває нагноєння гематоми у ділянці лобкового симфізу.
У такому разі потрібне хірургічне лікування.
-------------ПІСЛЯПОЛОГОВІ ІНФЕКЦІЙНІ (СЕПТИЧНІ ) ЗАХВОРЮВАННЯ___
Започаткував вчення про післяпологові інфекційні захворювання віденський
акушер Земмельвейс.
У XVII—XVIII ст. під час спалахів інфекційних післяпологових захворювань
(«пологової гарячки») багато роділь помирало. У 1861 р. Земмельвейс помітив
значну різницю щодо смертності породіль двох пологових будинків, один із яких
відвідували студенти, які навчались у прозекторських, де анатомували трупи.
Вчений висловив припущення, що якийсь збудник (речовина), який заноситься
іззовні, зумовлює захворювання у післяпологовий період. У зв’язку з цим було
запропоновано мити руки розчином хлорного вапна, завдяки чому кількість за­
хворювань на «пологову гарячку» різко знизилась.
Теорія Земмельвейса зустріла глибоку недовіру серед авторитетних учених
Європи. На жаль, сам автор не дожив до торжества своїх ідей.
408