Упрощенная HTML-версия
РОЗХОДЖЕННЯ І РОЗРИВИ ЗЧЛЕНУВАННЯ ТАЗА
Під час вагітності відбувається просочування серозною рідиною зчленувань
і зв’язкового апарата таза, особливо лобкового симфізу. У деяких вагітних роз
м’якшення зчленувань таза буває значним. Надмірне розслаблення зчленувань
таза (особливо лобкового симфізу), яке супроводжується рядом виражених по
рушень, зараховують до своєрідних форм токсикозів вагітності.
У таких випадках великий тиск на кісткове кільце таза голови, яка народжу
ється, може спричинити розходження лобкових кісток. Це може статись не тільки
при розтягненні, а й при розриві зв’язкового апарата лобкового (рідше крижово-
клубового) симфізу. Такі ушкодження звичайно виникають під час патологічних
пологів та оперативного завершення їх (накладання акушерських щипців, екст
ракції за тазовий кінець, плодоруйнівні операції).
Значне розходження і розрив лобкового симфізу та інших зчленувань супро
водиться крововиливом. У разі розриву лобкового симфізу іноді травмується се
човий міхур.
У разі розходження лобкового симфізу роділля скаржиться на біль у цій ділянці,
особливо коли вона рухає ногами. Біль різко посилюється при розведенні ніг, зі
гнутих у колінних та кульшових суглобах. При пальпації виявляють набряклість
тканин і заглибину між кінцями лобкових кісток, які розійшлися. Пальпація за
вдає болю.
Розпізнавання грунтується на врахуванні особливостей перебігу пологів і даних
клінічного обстеження. У разі потреби вдаються до рентгенографії.
Лікування полягає у призначенні постільного режиму, тугому бинтуванні ді
лянки таза. Особливо ефективне перехресне бинтування. Призначають вітаміни,
препарати кальцію. Коли є ознаки інфікування гематоми, вводять антибактері
альні препарати.
У деяких жінок спостерігаються розлади ходи («качина» хода), які потім зви
чайно зникають. Зрідка буває нагноєння гематоми у ділянці лобкового симфізу.
У такому разі потрібне хірургічне лікування.
-------------ПІСЛЯПОЛОГОВІ ІНФЕКЦІЙНІ (СЕПТИЧНІ ) ЗАХВОРЮВАННЯ___
Започаткував вчення про післяпологові інфекційні захворювання віденський
акушер Земмельвейс.
У XVII—XVIII ст. під час спалахів інфекційних післяпологових захворювань
(«пологової гарячки») багато роділь помирало. У 1861 р. Земмельвейс помітив
значну різницю щодо смертності породіль двох пологових будинків, один із яких
відвідували студенти, які навчались у прозекторських, де анатомували трупи.
Вчений висловив припущення, що якийсь збудник (речовина), який заноситься
іззовні, зумовлює захворювання у післяпологовий період. У зв’язку з цим було
запропоновано мити руки розчином хлорного вапна, завдяки чому кількість за
хворювань на «пологову гарячку» різко знизилась.
Теорія Земмельвейса зустріла глибоку недовіру серед авторитетних учених
Європи. На жаль, сам автор не дожив до торжества своїх ідей.
408