Упрощенная HTML-версия
різко знижується. Через кілька годин температура тіла спадає до субфебрильної.
Важливою ознакою септичного шоку є зниження AT без втрати крові. Визначаються
лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз.
Якщо хвора перенесла шок, а розлади кровообігу не усунені, то виникає гостра
ниркова недостатність, яка поділяється на дві фази — олігоануричну і поліуричну.
На початку першої фази ниркова недостатність клінічно проявляється тільки швид
ко наростаючою олігурією (діурез менш 400 мл на 1 добу). Майже одночасно зни
жується концентраційна здатність нирок, відносна щільність сечі зменшується до
1010—1011 (ізостенурія). Для першої фази характерна азотемія (вміст у крові
сечовини, сечової кислоти, креатиніну та інших речовин швидко збільшується).
Виникає метаболічний ацидоз. У разі гострої ниркової недостатності внаслідок
інтоксикації (продуктами проміжного обміну, калієм, ендотоксинами) виникають
розлади діяльності центральної нервової системи (ступорозний стан, іноді збуджен
ня, кома), серця (недостатність міокарда і як наслідок її гострий набряк легень),
системи дихання (задишка, «велике дихання»), органів кровотворення (анемія),
травлення (видільний гастрит, ентероколіт, стоматит). Унаслідок ураження орга
нів травлення, а також центральної нервової системи нерідко бувають нудота і
блювання.
Друга фаза гострої ниркової недостатності розвивається звичайно через 6—8 діб
після початку першої (що пізніше вона настає, то гірший прогноз) і триває зви
чайно 8—12 діб. Вона характеризується поновленням діурезу. На початку фази
нирки ще не мають концентраційної здатності і не можуть здійснювати реабсорб
цію електролітів, унаслідок чого виділяється багато сечі (поліурія) з низькою від
носною щільністю (ізо- та гіпостенурія). Організм втрачає багато електролітів,
зокрема калію.
Зміни у статевих органах під час септичного шоку порівняно незначні. Коли
настає септичний шок, найбільшу небезпеку становлять гострий шок, інфекція,
уремія, інтоксикація калієм та ацидоз.
У разі шоку передусім потрібне внутрішньовенне введення плазми або плазмо-
замінників — поліглюкіну (по 250—500 мл струминним способом, потім до 1000—
2000 мл крапельно). За великої втрати крові роблять одночасне переливання
крові (250—500 мл). При септичному шоку рекомендують застосувати засоби, які
мають спазмолітичну дію (промедол, дипразин). Показане внутрішньовенне вве
дення преднізолону (початкова доза 100—200 мг, потім протягом І доби її збіль
шують до 500—1000 мг). Щоб запобігти внутрішньосудинному зсіданню крові,
вводять внутрішньовенно по 5000—10 000 ОД гепарину через кожні 6 год. Призна
чають інгаляцію кисню.
Септичний шок найчастіше спричинюють грамнегативні мікроби або асоціація
мікробів, тому застосовують антибіотики широкого спектру дії (внутрішньовенно
або внутрішньом’язово). Якщо у порожнині матки затримуються частини плодового
яйця, проводять інструментальну ревізію порожнини матки, в деяких випадках —
екстирпацію матки. Оперувати можна тільки після виведення хворої з шокового
стану.
У разі гострої ниркової недостатності насамперед треба не перевантажувати
організм рідиною. При анурії хвора не повинна одержувати більш як 500—700 мл
рідини з урахуванням діурезу і перспірації (виділення вологи через шкіру).
При інтоксикації калієм уводять його антагоніст кальцій, а також глюкозу та
інсулін. У тяжких випадках внутрішньовенне введення 10—50 мл 2—3 % розчину
418