Упрощенная HTML-версия
Вишкрібання матки при генералізованих формах сепсису з метастазами про
типоказане. У таких хворих краще видалити матку. Видалення матки з матко
вими трубами у об’ємі екстирпації при генералізації інфекції, перитоніті з подаль
шим дренуванням черевної порожнини пропонують більшість як вітчизняних, так
і зарубіжних авторів.
2. Передопераційна підготовка хворих. З метою профілактики бактеріального
(септичного) шоку потрібна предопераційна підготовка: антибактеріальна, карді-
альна й дезінтоксикаційна терапія, при гіпотензії (кортикостероїди).
3. Антибактеріальна терапія. Основними засобами антибактеріальної терапії
є антибіотики, сульфаніламіди й препарати нітрофуранового ряду. Насамперед
треба визначати чутливість збудників інфекції до антибіотиків і знати класифікацію
антибіотиків з метою адекватного їх застосування.
Для досягнення максимальної лікувальної дози антибіотиків у крові слід почи
нати з внутрішньовенного їх уведення, а потім переходити на внутрішньом’язове.
У кінці лікування препарати вводять per os. Якщо хвора у тяжкому стані, великі
дози антибіотиків вводять під контролем функції нирок і печінки.
Часто антибіотики групи пеніцилінів поєднують із аміноглікозидами та опера
тивним видаленням осередку інфекції. Поєднують антибіотики також з нітрофу-
ранами (фурадонін, фурагін).
Слід пам’ятати, що введення антибіотиків може супроводжуватись виникнен
ням вітамінної недостатності, тому в комплекс лікування треба включати вітаміни.
4.
Застосування інгібіторів протеолітичних ферментів (амбену, контрикалу,
кислоти амінокапронової). Конча потреба в застосуванні цих препаратів зумовлена
тим, що бактеріальні ферменти (стафіло-, стрептокіназа) і токсини при генералізо-
ваній септичній інфекції беруть участь у патогенезі септикопіємії через активізацію
коагуляційної й антикоагуляційної систем крові. При цьому розкладають фібрин
і фібриноген до проміжних продуктів розчеплення (пептидів), які є токсичними
і знижують зсідання крові. Ці продукти у поєднанні з мікробними токсинами
різко пригнічують ретикуло-ендотеліальну систему організму, внаслідок чого в кров
надходять у великій кількості активатори кінінів, які порушують процес мікроцир-
куляції. Кініни — це ферменти самого організму, які порушують процес мікроцир-
куляції, розширюють кровоносні судини, підвищують проникність їх стінок, а також
зумовлюють появу болю при дії на рецептори. Тому застосування інгібіторів
протеолізу патогенетично обгрунтоване.
5.
Застосування антигістамінних препаратів (димедролу, супрастину, діа-
золіну та ін.). У патогенезі запалення беруть участь біогенні аміни (тканинні гор
мони) гістамін, серотонін, які накопичуються у гранулах клітин, підвищують про
никність кровоносних судин. Тому треба призначати антигістамінні препарати.
6. Дезінтоксикаційна терапія і регуляція кислотно-основного стану (перели
вання гемодезу, реополіглюкіну, 5 % розчину глюкози, натрію гідрокарбонату,
калію хлориду, аскорбінової кислоти, інсуліну, плазми, альбуміну). Дезінтоксика
ційна терапія — важливий компонент лікування при сепсисі, оскільки при такому
стані порушуються всі види обміну речовин, втрачається багато рідини, електро
літів, виникають метаболічний ацидоз, гіпопротеїнемія, печінково-ниркова недостат
ність. Адекватна корекція обміну речовин неможлива без знання основ реаніма
тології і математичних розрахунків.
Для нормалізації водно-електролітного обміну хвора повинна одержувати не
менше 2—3 л рідини за 1 добу-(40 мл на 1 кг маси тіла). При цьому важливо
424