Упрощенная HTML-версия
уникати двох крайніх станів: недостатнього введення рідини і гіпергідратації ор
ганізму. У першому випадку дезінтоксикаційна терапія не досягає мети, у дру
гому— виникає гіпергідратація з наступною водною інтоксикацією організму.
Передусім треба враховувати кількість введеної в організм рідини із зовні і ви
діленої із сечею та іншими шляхами. Слід виходити із динаміки водного балансу
здорової людини. За 1 добу в організм здорової людини надходить 2500 мл води
(1200 мл — з випитою рідиною, 1000 мл — з їжею, 300 мл води утворюється у про
цесі метаболізму в тканинах). Виводиться із організму також 2500 мл (1400 мл —
з сечею, 100 мл — з калом, преспіраційні витрати, тобто через шкіру і легені, ста
новлять 1000 мл). Розрахунок введеної рідини проводять індивідуально з ураху
ванням вказаних параметрів і стану хворої.
7. Профілактика ниркової недостатності (введення маніту, фуросеміду, аміно
капронової кислоти, еуфіліну, глюкозо-новокаїнової суміші, андрогенів)..
Сепсис, особливо перитоніт, часто ускладнюється гострою нирковою недостат
ністю. Тому запобігання її розвитку і лікування хворих з такою патологією —
дуже важливий компонент лікування сепсису. Для цього, якщо ще збережений
діурез, показано внутрішньовенне введення 4—5 % розчину натрію гідрокарбонату
(по 200—500 мл під контролем кислотно-основного стану). Цим запобігається
прогресування метаболічного ацидозу, випадання гематину в звивистих каналь-
цях нирок. У разі зниження діурезу призначають маніт або сорбітол із розрахунку
1 г на 1 кг маси тіла хворої. Маніт та натрію гідрокарбонат можна вводити у дві
вени.
На початку олігурічної стадії ниркової недостатності застосовують форсова
ний діурез за допомогою фуросеміду (по 40—60 мг через 0,5—1,5 год, тобто до
200—300 мг за 1 добу). Його можна призначати на тлі терапії і введення манітолу
та натрію гідрокарбонату.
Для запобігання перевантаженню організму рідиною при дезінтоксикаційній
(інфузійній) терапії треба керуватись основним правилом: кількість рідини, що
вводиться, не повинна перевищувати кількості втраченої. Для цього користуються
такою формулою: кількість введеної рідини за 1 добу дорівнює добовому діурезу
плюс 400 мл втраченої рідини при диханні плюс 400 мл на кожний 1 °С підвищеної
температури тіла понад 37 °С плюс кількість виведеної рідини із фекаліями, блю
вотними масами, виділеннями із рани та дренажів із черевної порожнини.
Для збільшення ниркового кровотоку вводять 2,4 % еуфілін (по 10 мл в 20 мл
40 % розчину глюкози внутрішньовенно 2—3 рази на 1 добу), глюкозо-новокаї-
нову суміш (по 100—200 мл 10 % розчину глюкози і 0,25 % розчину новокаїну
внутрішньовенно). Призначають і андрогени (по 50 мг внутрішньом’язово через
1 добу), які справляють анаболічну дію, знижують рівень азоту.
При тяжких формах печінково-ниркової недостатності використовують екстра-
корпоральний діаліз (штучна нирка). Таких хворих лікують у реанімаційному
відділенні.
8. Переливання свіжої (краще гепаринізованої) крові малими дозами при на
ростаючій анемії і для підвищення імунологічної опірності організму. Але при цьому
слід враховувати функціональний стан нирок і печінки.
9. Імунотерапія (введення антистафілококового гамма-глобуліну або плазми,
фаготерапія, аутовакцинація, у разі потреби — введення протианаеробних сиро
ваток). В умовах малої чутливості збудників інфекції до антибіотиків особливе
значення мають заходи, спрямовані на підвищення загальної і специфічної peak-
425